Нові пригоди славетної п’ятірки

 – А ви, напевно, Джулiан i Дiк?

– Так, сер, – вiдповiли хлопцi в один голос. – Ми приiхали бiдаркою, щоб забрати ваш багаж.

– Чудово! – сказав пан Роланд. Вiн змiряв хлопцiв своiми блакитними очима i всмiхнувся. Джулiану i Дiку вiн сподобався: схоже, пан Роланд i розумний, i веселий.

– А обидвi дiвчинки теж тут? – поцiкавився пан Роланд, iдучи платформою до виходу. Позаду йшов носильник з багажем.

– Так, Джорджа та Енн залишилися бiля бiдарки, – сказав Джулiан.

– Джорджа i Енн? – здивувався Роланд.

 – Гадав, що iншi – дiвчата, про третього хлопця я не знав.

– Джорджа – дiвчинка, а не хлопець Джордж, – сказав смiючись Дiк. – Їi справжне iм’я – Джорджина.

– Теж дуже гарне iм’я, – зауважив пан Роланд.

– Джорджа так не вважае, – заперечив Джулiан. – Вона не вiдгукуеться на iм’я Джорджина. Краще називати ii Джорджа, сер!

– Справдi? – сказав пан Роланд прохолодним тоном. Джулiан зиркнув на нього.

«Не такий вже вiн i милий, яким здаеться», – подумав хлопчина.

– І Тiм з ними, – сказав Дiк.

– О! А Тiм – хлопець чи дiвчина? – обережно поцiкавився пан Роланд.

– Це собака, сер! – усмiхнувся Дiк.

Пан Роланд, здавалося, спантеличився.

– Собака? – перепитав вiн. – Я не знав, що в домi е собака. Ваш дядько менi нiчого про собаку не казав.

– Ви не любите собак, сер? – здивувався Джулiан.

– Не люблю! – вiдрубав пан Роланд. – Втiм, сподiваюсь, що вiн менi не докучатиме. Привiт, привiт – ось i маленькi дiвчата. Добридень!

Джорджi не дуже сподобалося, що ii назвали маленькою дiвчинкою.

По-перше, вона терпiти не могла, коли з нею розмовляли як з маленькою, а по-друге, iй завжди хотiлося бути хлопцем. Вона мовчки подала пановi Роланду руку. Енн йому всмiхнулася, i пан Роланд вiдзначив собi, що вона набагато симпатичнiша за iншу дiвчинку.

– Тiме! Привiтайся з паном Роландом, – наказав Джулiан собацi. Це був один з кращих номерiв Тiма. Вiн умiв дуже чемно подавати праву лапу. Пан Роланд поглянув на великого пса, а Тiм i собi поглянув на нього.

Потiм дуже повiльно i демонстративно повернувся до пана Роланда спиною i скочив у бiдарку. Зазвичай, коли йому наказували, вiн одразу ж подавав лапу, й тому дiти дивилися на нього зi здивуванням.

– Тiмотi! Що на тебе найшло? – вигукнув Дiк. Тiм опустив вуха i не рушив з мiсця.

– Ви йому не подобаетеся, – сказала Джорджа, дивлячись в очi пановi Роланду. – Це дуже дивно. Зазвичай вiн любить людей.