Нові пригоди славетної п’ятірки

– Ходiмо погуляемо, – запропонував Дiк. – Сьогоднi чудовий день! Тiтко Феннi, сьогоднi вранцi у нас не буде урокiв?

– Звичайно нi, – вiдповiла та. – Почнете завтра. Зараз рушайте гуртом гуляти, бо таких сонячних днiв буде небагато!

– Ходiмо на ферму Кирiн, – сказав Джулiан. – На вигляд це дуже гарна мiсцина. Веди нас, Джорджо.

– Рушаймо! – сказала Джорджа. Вона свиснула Тiмотi, i той пiдстрибом пiдбiг до неi. Уп’ятьох вони вийшли з дому i пiшли алеею, а потiм – через пастiвник нерiвною дорогою, яка вела до ферми на далекому пагорбi.

Було дуже приемно йти пiд променями грудневого сонця. Кроки на замерзлiй стежинi дзвiнко вiдлунювали, а притупленi пазурi Тiма голосно шкрябали по мерзлiй землi, коли пес метлявся туди й сюди, радiючи, що вiн знову разом зi своiми чотирма друзями.

Пiсля довгого переходу через громадський пастiвник дiти пiдiйшли до фермерського будиночка, мiцного i гарного, змурованого з бiлого каменю на схилi пагорба. Джорджа вiдкрила браму й увiйшла до двору. Вона тримала Тiма за нашийник, бо поблизу були двi вiвчарки.

Незабаром з-за сарая почулося човгання. З-за рогу вийшов дiд, якого Джорджа голосно привiтала:

– Добридень, пане Сандерс! Як ся маете?

– О! Та це панночка Джорджа! – усмiхнувся дiд. Джорджа всмiхнулася у вiдповiдь. Їй подобалося, коли ii називали панночкою.

– Це моi кузени! – вигукнула Джорджа. Повернувшись до своiх супутникiв, вона пояснила:

– Вiн глухенький, i доводиться кричати, щоб вiн почув.

– Мене звуть Джулiан, – гучно сказав Джулiан.

– Ходiмо, познайомитеся з господинею, – сказав вiн. – Вона шалено зрадiе усiм вам! Ми знаемо панночку Джорджу змалку, i маму ii знали, коли та була малятком, знали i ii бабусю.

– Отже, ви дуже, дуже старi, – зауважила Енн.

Фермер усмiхнувся до неi.

– Моi роки – мiй скарб, – захихотiв вiн. – То вже заходьте!

Вони увiйшли до великоi теплоi кухнi, де маленька бабуся, непосидюча, як бентамка, поралася по господарству.

– Отакоi! – вигукнула вона. – Я вже багато мiсяцiв вас не бачила, панночко Джорджо. Я чула, що ви поiхали до школи.

– Так, це правда, – сказала Джорджа. – А зараз приiхала додому на канiкули. Панi Сандерс, можна я спущу Тiмотi з повiдця? Гадаю, вiн доброзичливо поставиться до ваших собак, якщо й вони не огризатимуться.

– Ну, звичайно, пусти його, – вiдгукнулася бабуся.