Нові пригоди славетної п’ятірки

Тодi натиснiть дужче, i задня фальшстiнка зсунеться.

Четверо дiтей i Тiмотi стрiмголов побiгли вгору сходами, походьма ласуючи печивом. І справдi вражаючий ранок!

Вони знайшли шафу, вiдкрили дверцята, поставали усi четверо навкарачки i почали намацувати на нижнiй дошцi заглибинку-дучку. Їi знайшла Енн.

– Ось вона! – дiвчинка почала чимдуж тиснути на дучку, але ii пальчики не мали достатньо сили, щоб урухомити механiзм, який вiдсовував стiнку. На допомогу iй прийшов Джулiан.

Нарештi щось рипнуло, i дiти побачили, як задня фальшстiнка вiдсуваеться.

За нею вiдкрився простiр, в якому могла вмiститися худорлява людина.

– Чудовий сховок, – зауважив Джулiан. – Тут можна сховатися, i нiхто про це не знатиме.

– Я туди залiзу, а ви мене закрийте, – сказав Дiк. – Буде цiкаво!

Вiн пролiз до сховку, а Джулiан повернув стiнку на мiсце, i Дiк заховався.

– Тiснувато тут! – крикнув Дiк. – І страшенно темно! Випустiть вже мене!

Дiти по черзi залiзали до порожнини за шафою, i щоразу iх там зачиняли.

Енн ця розвага не вельми сподобалася.

Потiм вони повернулися до теплоi кухнi.

– Дивовижна у вас шафа, панi Сандерс, – сказав Джулiан. – Як би менi хотiлося жити в такому будинку, в якому стiльки таемниць!

– А можна ще раз прийти погратися в цiй шафi? – запитала Джорджа.

– Нi, боюся, що не можна, панночко Джорджа, – вiдповiла панi Сандерс. – У цiй кiмнатi, де стоiть шафа, зокрема, житимуть два нашi комiрники.

– Шкода, – розчаровано сказав Джулiан. – А ви iм розкажете про вiдсувну задню стiнку, панi Сандерс?

– Навряд чи, – вiдповiла старенька.

 – Це тiльки вас, малечу, подiбнi речi захоплюють, а двое дорослих джентльменiв нiчого цiкавого в цьому не побачать.

– Цi дорослi – диваки, – сказала вражена Енн. – Я переконана, що i в сто рокiв мене хвилюватимуть розсувнi стiнки та криiвки.

– І мене теж, – погодився з нею Дiк. – Панi Сандерс, можна менi ще разок вийти у передпокiй i подивитися на вiдсувну лиштву? Я вiзьму з собою свiчку.

Дiк i сам не розумiв, чому йому так закортiло подивитися на лиштву ще раз. Просто спливло на думку. Нiхто не схотiв iти з ним, бо ж нiчого, окрiм старого мурування, за лиштвою не було.

Дiк узяв свiчку i пiшов до передпокою. Натис на панель згори, i вона зрушилася. Просунувши всередину свiчку, вiн ще раз уважно вглядiвся в отвiр, що вiдкрився. Не видно було абсолютне нiчого. Дiк витягнув голову назад i просунув до отвору руку якомога далi вздовж стiни.