Нові пригоди славетної п’ятірки

– Менi здалося, що там бiльш нiчого немае, – сказав Дiк. – Мiсця там обмаль – кiлька дюймiв позаду випалоi цеглини чи каменя.

– Гаразд, я застромлю руку i перевiрю, – сказав Джулiан. Усi знову пiшли до передпокою. Джулiан просунув руку позаду зрушеноi лиштви i провiв долонею уздовж стiни до того мiсця, звiдки вивалився камiнь. Рука його пролiзла в простiр позаду, а довгi пальцi почали мацати довкола у пошуках iще чогось, що могло б там виявитися.

І це щось справдi там виявилось, щось м’яке, пласке, на дотик шкiроподiбне.

Хлопчик швидко схопив предмет пальцями й обережно витягнув назовнi, побоюючись, що вiд старостi вiн може розсипатися.

– Я щось знайшов, – сказав вiн, весело блискаючи очима. – Дивiться, що це таке?

Дiти згромадилися навколо нього.

– Схоже на татковий кисет, – сказала Енн, помацавши знахiдку. – Форма така ж. А е щось усерединi?

Це був темно-брунатний кисет, зшитий з м’якоi шкiри i дуже потертий. Джулiан обережно вiдгорнув закот i розгорнув кисет. Усерединi ще залишалися крихти чорного тютюну, але було там i ще щось! На самому днi кисету лежав полотняний згорток.

Джулiан вийняв його i розгорнув на столику в передпокоi.

Дiти iли очима знахiдку. На полотнi були якiсь знаки та позначки не чорним, майже вицвiлим атраментом. Але що воно таке, нiхто не розумiв.

– Це не мапа, – нарештi мовив Джулiан. – Бiльше схоже на якийсь код. Цiкаво, що вiн означае. Добре б це розшифрувати. Тут напевне якась таемниця.

Заiнтригованi дiти витрiщалися на полотнину.

І яка у всьому тому ховалася таемниця? Що б це могло бути?

Вони побiгли показати знахiдку панi Сандерс. Та вивчала старовинну книжку рецептiв, i обличчя iй свiтилося радiстю, коли вона пiдвела погляд на схвильованих дiтей.

– Ця книжка – просто диво! – сказала вона. – Я насилу розбираю почерк, але ось, наприклад, рецепт вiд болю в спинi. Обов’язково випробую його на собi. Менi наприкiнцi дня так болить спина! Ось послухайте…

Але дiти не бажали слухати рецепти вiд болю в спинi.

Вони поклали на колiна панi Сандерс шматок полотна.

– Погляньте! Що це, панi Сандерс? Знаете? Це було в такому нiби кисетi в отворi за лиштвою.

Панi Сандерс зняла окуляри, протерла iх i знову надiла. Уважно оглянула полотнину з дивними знаками.

Похитавши головою, сказала:

– Нi, менi це не до тями. А це… схоже на старий кисет. Гадаю, моему Джоновi вiн сподобаеться. З його старого кисету тютюн уже висипаеться. Цей теж старий, але ще послужить.