Нові пригоди славетної п’ятірки

Їй було прикро й за себе, i за Енн, бо мати Енн запрошувала Джорджу з ii собакою Тiмотi провести рiздвянi канiкули у них. Їй було обiцяно безлiч речей, яких вона нiколи ранiше не бачила: пантомiму, цирк i святковий вечiр з чудовою ялинкою! А тепер нiчого цього не буде.

– А що обое хлопцiв скажуть? – спитала Енн, думаючи про двох своiх братiв – Джулiана та Дiка. – Адже й вони не зможуть поiхати додому.

– Ну, i що ж ви робитимете на канiкулах? – запитала Джорджа. – Може, поiдемо разом до мене у Кирiн-котедж? Я певна, що моя мати вам зрадiе.

– Стривай, дай-но дочитати листа i довiдатись, що пропонуе тато, – сказала Енн, знову беручи листа до рук. – Бiдна матуся! Сподiваюся, вона почуваеться не надто зле.

Прочитавши ще кiлька рядкiв, Енн так радiсно закричала, що Джорджi та iншим дiвчатам закортiло почути вiд неi пояснення.

– Джорджо! Ми таки поiдемо до вас, але… хай йому всячина! – на час канiкул нам винаймуть репетитора – почасти для того, щоб наглядати за нами, аби твоiй мамi було з нами менше клопоту, а ще тому, що i Джулiан i Дiк двiчi хворiли на грип у цьому семестрi й трохи вiдстали вiд класу.

– Репетитора! Жахливо! Тобто i менi доведеться робити уроки разом iз вами! – мовила Джорджа з прикрiстю. – Коли мама з татом подивляться мiй табель, то вiдразу побачать, що менi багато чого треба надолужувати. Я ж оце вперше потрапила до справжньоi школи, i виявилось, що про безлiч речей я жодного уявлення не маю.

– Це й справдi будуть жахливi канiкули, якщо за нами ганятиметься по п’ятах учитель, – похмуро зауважила Енн. – Гадаю, в мене табель буде гарний, бо iспити я склала добре. Але самiй менi буде сумно не займатися разом з вами пiд час канiкул! Хоча, звичайно, я могла б гуляти з Тiмотi. Йому уроки не потрiбнi!

– Йому уроки теж не завадять, – одразу вiдгукнулася Джорджа. Їй непереносна була сама думка про те, що ii улюблений пес Тiмотi щоранку гулятиме з Енн, а вона, Джорджа, сидiтиме й напружено працюватиме разом з Джулiаном i Дiком.

– Тiмотi не може уроки робити, не дурiй, Джорджо, – сказала Енн.

– Але вiн у мене в ногах може сидiти, поки я вчитимусь, – вiдповiла Джорджа. – З ним менi буде легше. Заради Бога, Енн, доiдай сосиски. Ми усi вже майже закiнчили. За хвилину – дзвоник, i ти залишишся без снiданку.

– Я рада, що мамi не надто зле, – сказала Енн, поспiхом дочитуючи листа.