П’ятеро на острові скарбів

– Хлопцi нiколи не плачуть, – затялася вона. – У кожному разi, я не бачила жодного плаксiя i сама стараюся нiколи не плакати. Я ж не немовля. Але я не могла стриматися, коли Тiммi вигнали. Вiн теж плакав.

Дiти з великою повагою подивилися на Тiммi. Вони досi не знали, що собаки можуть плакати.

– Тобто ти хочеш сказати, що вiн плакав справжнiми слiзьми? – з недовiрою запитала Енн.

– Нi, не зовсiм, – вiдповiла Джорджа. – Вiн занадто мужнiй для цього. Вiн плакав уголос – вив безперестанку i виглядав таким нещасним, що ледь не розбив мое серце.

– Що ж сталося потiм? – затамувавши подих, запитав Джулiан.

– Я пiшла до Олфа, мого знайомого хлопця-рибалки, – вела далi Джорджа, – i запитала, чи не може вiн потримати Тiммi у себе, якщо я вiддаватиму йому усi моi кишеньковi грошi. Вiн погодився, i тепер Тiммi живе у нього. Тому в мене нiколи немае грошей – усе йде на Тiммi. А iсть вiн дуже багато, еге ж, Тiме?

– Гав! – вiдповiв пес i перекинувся на спину, дригаючи волохатими лапами.

– А що ти робиш, коли тобi хочеться цукерки чи морозива? – поцiкавилася Енн, яка витрачала велику частину кишенькових грошей на солодощi.

– Нiчого, – вiдповiла Джорджа. – Обходжуся без них.

Дiтям це здалося жахливим: вони любили морозиво, шоколад i цукерки та споживали iх чимало. Вони iз жалем уп’ялися в Джорджу очима.

– Може, iншi дiти, якi граються на пляжi, пригощають тебе морозивом i цукерками? – припустив Джулiан.

– Я не дозволяю iм це робити, – сказала Джорджа. – Якщо я сама не можу частувати iх, нечесно брати щось у них. Тому я вiдмовляюсь.

Удалинi пролунав дзвоник морозивника. Джулiан полiз до кишенi. Вiн схопився i побiг, побрязкуючи монетами. За мить вiн повернувся з чотирма великими порцiями шоколадного морозива. Одну вiн дав Дiку, другу Енн, а третю простягнув Джорджi. Вона iз сумом подивилася на морозиво, але вiдмовилась.

– Нi, дякую, – сказала вона. – Ти ж знаеш, що у мене немае грошей на нього, тому я не зможу подiлитися з вами i не можу брати нiчого у вас. Недобре брати щось у iнших, якщо ти не в змозi вiдплатити iм тим же.

– Але у нас ти ж бо можеш брати, – заперечив Джулiан, намагаючись вкласти морозиво в засмаглу руку Джорджi. – Ми ж родичi.

– Нi, дякую, – повторила Джорджа. – Хоча з вашого боку це дуже мило.