П’ятеро на острові скарбів

– Чудово плаваеш, – сказав Джулiан iз захватом. – Шкода, що в Енн поступу немае. Енн, тобi слiд замах потренувати, iнакше нiколи не зможеш запливати так далеко, як ми.

Пiсля купання усi дуже зголоднiли. Дiти зiйшли стежкою на кручу, сподiваючись на тривний пiдобiдок… І справдi наiдки вже чекали на них. Холодне м’ясо i салат, сливовий пирiг i кастард[1 - Заварний крем з желятиною. Можна ще запiкати (прим. перекладача).], а на завершення – сир. Дiти ураз все вмололи!

– Що ви збираетеся робити пiсляобiд? – спитала мати Джорджi.

– Джорджа повезе нас човном до затонулого корабля на тому боцi острова, – вiдповiла Енн. Тiтка дуже здивувалася.

– Джорджа повезе вас? – перепитала вона. – Джорджо… що з тобою сталося? Ти досi нiколи нiкого туди не возила, хоча я просила тебе про це десятки разiв.

Джорджа мовчки iла сливовий пирiг. Пiд час iжi вона не вимовила нi слова. Їi батько до столу не вийшов, i дiти почувалися невимушено.

– Знаеш, Джорджо, я дуже рада, що ти намагаешся слухатися батька, – знову почала ii мати.

– Я це роблю не з примусу, – нарештi мовила Джорджа. – Роблю тому, що так хочу. Не повезла б нiкого дивитися на трощу, навiть королеву Англii, якби вона менi не сподобалася.

Мати розсмiялася:

– Що ж, це гарна новина: тобi сподобалися кузени. Сподiваюся, ти теж iм сподобалася.

– Атож, – вихопилася Енн, бажаючи пiдтримати дивну кузину. – Нам справдi подобаеться i Джорджа, i Т…

Вона вже зiбралася повiдомити, що iм також сподобався Тiмотi, коли отримала такий стусан по кiсточцi, що скрикнула вiд болю й на очi iй набiгли сльози.

– Джорджо! Чому ти вдарила Енн, коли вона так добре говорила про тебе? – гримнула на неi мати. – Зараз же забирайся з-за столу. Я не терпiтиму такоi поведiнки!

Джорджа мовчки встала з-за столу й пiшла у садок. Вона щойно вiдкраяла скибку хлiба й шматочок сиру. Але все залишила на тарiлцi. Дiти засмутилися. Особливо журилася Енн. Як могла вона з дурного розуму забути, що не можна згадувати про Тiммi!

– Будь ласка, дозвольте Джорджi повернутися, – попросила тiтку Енн.

Але тiтка дуже розсердилася на Джорджу.

– Доiдайте, – розпорядилася вона. – Тепер, звичайно, Джорджа буде мурмоситись. Господи Боже мiй, така важка дитина!

Дiтей не турбувало, що Джорджа буде мурмоситись. Вони лише боялися, що вона тепер не схоче везти iх до затонулого корабля.

Доiдали мовчки.