П’ятеро на острові скарбів

Тiтка пiшла дiзнатися, чи не хоче дядько Квентiн ще пирога. Вiн iв у кабiнетi сам. Щойно тiтка вийшла, Енн узяла хлiб iз сиром з тарiлки Джорджi й рушила у садок.

Хлопцi не лаяли ii. Вони знали, що у сестри довгий язик, але потiм вона намагаеться все виправити. Брати розумiли, що з ii боку дуже смiливо йти шукати Джорджу.

Джорджа лежала у садку на спинi пiд великим деревом. Енн пiдiйшла до неi.

– Вибач менi, Джорджо, я ледь не припустилася помилки, – сказала вона. – Ось твiй хлiб iз сиром. Я принесла його тобi.

Джорджа сiла.

– Я майже вирiшила не брати тебе з нами до затонулого корабля, – заявила вона. – Ти – дурне малятко.

Енн засмутилася. Саме цього вона боялася.

– Ну, – сказала вона, – звiсно, можеш мене не брати. Але повези туди хлопцiв, Джорджо. Вони не прохопилися. До речi, ти дуже боляче мене копнула. Он глянь на синець.

Джордж подивилася на синець, потiм на Енн.

– Але ж ти будеш дуже журитись, якщо я вiзьму Джулiана i Дiка, а тебе – нi? – спитала вона.

– Звичайно, – вiдповiла Енн. – Але я не хочу, щоб вони через мене пропустили таку подiю.

І тут Джорджа вчинила щось невластиве iй – вона обiйняла Енн! І тут же засоромилася, бо навряд чи хлопець таке зробив. А вона завжди намагалася поводитися, як хлопець.

– Усе гаразд, – сказала Джорджа сердито, узявши у Енн хлiб iз сиром. – Ти трохи не втнула дурiсть, i я копнула тебе, тож ми поквиталися. Звичайно, ти можеш поiхати з нами.

Енн майнула до хлопiв, аби сказати, що все залагодилося, i через п’ятнадцять хвилин дiти гуртом побiгли на пляж. Бiля човна стояв засмаглий хлопець-рибалка, вiком рокiв чотирнадцяти. З ним був Тiммi.

– Човен готовий, Джорджо, – мовив вiн з усмiхом. – І Тiммi теж готовий.

– Дякую, – вiдповiла Джорджа i сказала всiм сiдати в човен. Тiммi теж туди стрибнув, енергiйно вихляючи довгим хвостом. Джорджа вiдштовхнула човен вiд берега, сама вскочила в нього й сiла на весла.

Веслувала вона чудово, i човен швидко поплив синьою бухтою. День був гарний, i дiти тiшилися рухом човна. Тiмотi стояв на носi й щоразу, коли здiймалася хвиля, гавкав на неi.

– Вiн кумедно поводиться у негоду, – сказала Джорджа, налягаючи на весла. – Гавкае як божевiльний на великi хвилi й дуже гнiваеться, коли вони плескають на нього. Вiн дуже добре плавае.

– Правда ж, гарно, що з нами собака? – вигукнула Енн, всiляко намагаючись спокутувати провину.