П’ятеро на острові скарбів

 – Менi вiн дуже подобаеться!

– Гав! – вiдповiв Тiммi глибоким голосом i повернувся, щоб лизнути Енн у вухо.

– Я упевнена, вiн зрозумiв, що я сказала, – Енн була в захватi.

– Звичайно, зрозумiв, – сказала Джорджа. – Вiн геть-чисто все розумiе.

– Ми пiдпливаемо до твого острова! – збуджено повiдомив Джулiан. – Вiн бiльший, нiж я гадав. А ще онде замок!

Дiти пiдпливли до острова й побачили гострi рифи навколо нього. Не знаючи проходу мiж ними, жоден човен або судно не змогли б причалити до скелястого острiвця.

Посеред нього, на невисокому пагорбi, височiв зруйнований замок. Його мурували з великих бiлих каменiв. Зруйнованi арки, вежi та стiни – ось усе, що лишилося вiд колись прекрасного замку, гордовитого й мiцного. Тепер тут жили галки, а на горiшнiх каменях сидiли чайки.

– Виглядае цей замок страшенно таемничо, – сказав Джулiан. – Добре б тут висадитися й розгледiтися. Не кажучи вже про те, щоб заночувати пару ночей!

Джорджа припинила веслувати. Обличчя ii пожвавiшало:

– Послухайте, а менi це й на думку не спадало! Провести нiч на моему островi! Лише ми вчотирьох.

Готувати iжу й уявляти, що ми тут живемо. Еге ж, чудово?

– Атож, – погодився Дiк, захоплюючись островом. – Гадаеш, твоя мати дозволила б нам таке?

– Не знаю… – iз сумнiвом вiдповiла Джорджа. – Може, й так. Ану спитай ii.

– А сьогоднi можна тут висадитися? – спитав Джулiан.

– Нi, якщо ви хочете побачити затонулий корабель, – вiдповiла Джорджа. – Сьогоднi ми повиннi повернутися до пiдвечiрка, а часу стане лише доплисти на iнший бiк острова Кирiн i повернутися назад.

– Ну, я дуже хотiв би побачити кораблетрощу, – сказав Джулiан, розриваючись мiж островом i трощею. – Дай-но я трохи повеслую, Джорджо. Не можна, щоб ти увесь час веслувала.

– Можна, – вiдповiла Джорджа. – Але я радо полежу в човнi. Постривай, ось пропливемо повз скелястий вiдтинок, i ти зможеш сiдати на весла – до наступного небезпечного мiсця. Рифи в бухтi достоту жахливi.

Джорджа i Джулiан помiнялися в човнi мiсцями.

Джулiан добре веслував, але не з такою силою, як Джорджа. Човен плив, злегка погойдуючись. Вони обпливли острiв й побачили замок з iншого боку. З моря руйнування здавалися ще бiльшими.

– З вiдкритого моря вiють сильнi вiтри, – пояснила Джорджа. – З цього боку вiд замку мало що лишилося – саме румовище. Але тут у затоцi е гарна гавань, треба лишень знати, де саме.

Незабаром Джорджа знову сiла на весла й трохи вiддалилася вiд острова.