П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

 – Я люблю школу, але в Кирiн-котеджi на нас чекае стiльки цiкавого! Може, ми попливемо на острiв Кирiн i побуваемо в замку. Ми не були там з минулого лiта.

– Дiку, твоя черга дивитись у вiкно, – заявив Джулiан, звернувшись до молодшого брата, хлопця з приемним обличчям, який читав у кутку. – Ми пiд’iздимо до Кирiна. Ти можеш вiдiрватися вiд книжки хоч на секунду?

– Вона така цiкава, – iз жалем зауважив Дiк, згорнувши книжку. – Найзахопливiша з усiх пригодницьких iсторiй, якi я будь-коли читав!

– Отакоi! Закладаюся, що деякi нашi пригоди не менш захопливi! – заперечила Енн.

Щира правда: п’ятеро друзiв, включно, звiсно ж, iз собакою Тiммi, який в усьому брав участь, скуштували найнеймовiрнiших пригод. Але наразi, схоже, на них чекали гарнi й тихi канiкули, коли вони зможуть досхочу нагулятися по бескидах i, можливо, попливти човном Джорджi на острiв Кирiн.

– Остання чверть виявилася дуже важкою, – сказав Джулiан. – Тому канiкули менi дуже на часi!

– Ти схуднув, – зауважила Джорджина. Вони називали ii Джорджею, бо на iм’я Джорджина вона не вiдгукувалася.

– Не хвилюйся, в Кирiн-котеджi я швидко вiд’iмся! Тiтка Феннi про це подбае. Вона як нiхто вмiе угодовувати! Приемно буде знову побачити твою матусю, Джорджо. Вона неповторна.

– Атож. Сподiваюся, тато в цi канiкули теж буде в доброму гуморi, – сказала Джорджа. – Мама менi писала, що вiн нещодавно успiшно завершив якiсь новi дослiди.

Батько Джорджi був ученим, який постiйно щось винаходив. Вiн любив тишу i часом втрачав терпець, коли в будинку щось було не до ладу чи виходило за встановленi ним межi.

Тiтка Феннi зустрiчала дiтей. Вискочивши на платформу, всi кинулися ii обiймати. Джорджа добiгла перша. Вона дуже любила свою ласкаву матусю, яка завжди намагалася захистити ii вiд батькiвського гнiву. Тiммi стрибав навколо з радiсним гавкотом. Вiн обожнював маму Джорджi.

Вона погладила його, i вiн став дибки, намагаючись облизати iй обличчя.

– Тiммi наче теж бiльшим став! – розсмiялася вона. – Годi, друже! Я ж мало не впала.

Тiммi й справдi став дуже великим. Його всi дiти любили, бо вiн був вiрний, люблячий i вiдданий пес. Збуджений кароокий собацюра поглядав то на одного, то на iншого, подiляючи загальний настрiй.

Але понад усе в свiтi Тiммi любив свою господиню Джорджу. Вiн потрапив iй до рук ще цуценям.