П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

Джорджа кожну чверть брала його з собою, вирушаючи до школи-iнтернату, де дозволялося тримати домашнiх тварин. Інакше Джорджа до цiеi школи не пiшла б!

До Кирiну вони рушили бiдаркою, запряженою понi. Було дуже вiтряно й холодно, i дiти кулились i щiльнiше загорталися в своi пальтечка.

– Страшенний холод, – сказала Енн, цокочучи зубами. – Холоднiше, нiж узимку.

– Це через вiтер, – пояснила тiтка Феннi й пiдiткнула плед, що вкривав племiнницю. – За останнi пару днiв вiн лише дужчав. Рибалки повитягали човни подалi вiд води, бо бояться великого шторму.

Проiжджаючи повз пляж, де вони часто купалися, дiти побачили повитягуванi човни. Купатися зараз iм зовсiм не хотiлося. На саму думку про це дiтей пробирали дрижаки.

Вiтер завивав над морем. Величезнi хмари линули над головою. Хвилi з гуркотом билися об берег. Тiммi розхвилювався й почав гавкати.

– Заспокойся, Тiме, – гамувала його, погладжуючи, Джорджа. – Привчайся тепер поводитися тихiше, бо ми повернулися додому, i тато тобi не попустить. Мамо, тато дуже зайнятий?

– Дуже, – вiдповiла мама.

 – Але поки ви з нами, вiн працюватиме трохи менше. Вiн збираеться й на прогулянки з вами походити, i на човнi поплавати, щойно вiзьметься на погоду.

Дiти перезирнулися. Дядько Квентiн – для них не найкраща компанiя. Вiн був геть позбавлений почуття гумору i не мiг зрозумiти, чому дiти раз у раз лягають зо смiху, що траплялося з ними разiв по двадцять або й бiльше на день.

– Схоже, нашi канiкули можуть виявитися не вельми веселими, якщо дядько Квентiн буде постiйно перейматися нами, – сказав тихенько Дiк Джулiановi.

– Цить! – прошипiв у вiдповiдь Джулiан, боячись, що тiтка почуе i образиться. Джорджа насупилася.

– Ой, мамо! Татовi з нами буде нудно… та й ми позануджуемось.

Джорджа завжди говорила правду й не знала, коли треба промовчати. Їi мати зiтхнула:

– Не кажи так, люба. Гадаю, батько швидко втомиться вiд прогулянок з вами. Але спiлкування з дiтьми пiде йому на користь.

– Приiхали! – вигукнув Джулiан, коли бiдарка зупинилася перед старим будинком.

 – Кирiн-котедж! І як же той вiтер завивае навколо нього, тiтко Феннi!

– Авжеж. Минулоi ночi все гуло просто жахливо, – вiдповiла тiтка. – Вiдвезеш бiдарку на заднiй двiр, Джулiане, коли ми винесемо речi. А, ось i ваш дядько на пiдмогу!

З будинку вийшов дядько Квентiн, високий чоловiк з розумним видом i насупленими бровами. Вiн усмiхнувся дiтям i поцiлував Джорджу й Енн.

– Ласкаво просимо до Кирiн-котеджу! – сказав вiн.