П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

 – Я дуже радий, що твоi батьки, Енн, поiхали i ви всi знову разом у нас!

Незабаром вони вже сидiли за столом й споживали пiдвечiрок, п’ючи чай з великих чашок. Тiтка Феннi завжди наготовувала багато смаколикiв до iхнього приiзду, знаючи, якi вони голоднi пiсля довгоi подорожi потягом.

Навiть Джорджа нарештi наiлася досхочу й вiдкинулася на спинку стiльця, розмiрковуючи, як подолати ще хоч одну свiжу й смачну мамину булочку.

Тiммi сидiв поруч. Його не належало годувати зi столу, але напрочуд багато ласих кусникiв потрапляло до нього пiд столом.

Вiтер завивав навколо дому. Вiкна деренчали, дверi трусилися, протяг ворушив килимки на пiдлозi.

– Неначе пiд ними звиваються змii, – зауважила Енн.

Тiммi подивився на килимки й загарчав. Вiн був розумним псом, але не мiг збагнути, чому килимки так дивно ворушаться.

– Сподiваюся, уночi вiтер вщухне, – сказала тiтка Феннi. – Минулоi ночi я через нього не спала. Джулiане, любий, ти щось змарнiв. Багато працював? Я мушу тебе пiдгодувати.

Дiти розреготалися.

– Ми так i знали, що ти це скажеш, мамо! – заявила Джорджа. – Боже, що це таке?

Усi застигли, враженi. На даху щось грюкнуло. Тiммi нашорошив вуха i люто загарчав.

– Черепиця зiрвалася з даху, – пояснив дядько Квентiн. – Знову морока! Коли вщухне вiтер, Феннi, треба буде подивитися, де розхиталася черепиця, бо дах почне протiкати.

Дiти сподiвалися, що пiсля пiдвечiрку дядько Квентiн, як завжди, пiде до свого кабiнету, та де там. Спробували зiграти з ним у карти, але з дядьком Квентiном якось не виходило.

– Ви знаете хлопчика на iм’я П’ер Ленуар? – раптом спитав дядько Квентiн, виймаючи з кишенi листа. – Вiн нiбито ходить до твоеi з Дiком школи, Джулiане.

– П’ер Ленуар… Ви, либонь, маете на увазi Смоляного, – здогадався Джулiан. – Так, вiн у класi Дiка. Прицюцьок…

– Смоляний! А чому ви його так називаете? – запитав дядько Квентiн.

– Якби ви його побачили, то так не сказали б, – смiючись, вiдповiв Дiк. – Вiн смаглявий! Волосся чорне, як смола, очi, як смола, брови наче смолою намальованi. І його iм’я означае «чорний», еге ж? «Ленуар» французькою – «чорний».

– Слушно. Але однаково прiзвисько Смоляний – якась дурня! – вигукнув дядько Квентiн. – Ну, я досить часто листуюся з батьком цього хлопця. Нас iз ним пов’язують спiльнi науковi iнтереси.