П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

Власне, я якось поцiкавився, чи не схоче вiн завiтати сюди на кiлька днiв разом зi своiм сином П’ером.

– Чудово! – зрадiв Дiк. – Було б добре, дядьку, якби приiхав Смоляний. Хоча вiн i несповна розуму. Не робить того, що йому загадують, лазить скрiзь, як мавпочка, i бувае надто зухвалим. Не знаю, чи сподобаеться вiн вам.

Через цi слова дядько Квентiн пошкодував, що запросив Смоляного. Вiн не любив нi зухвалих, нi шалапутних хлопцiв.

– Гм-гм, – дядько Квентiн вiдклав листа. – Слiд було менi спочатку з вами поговорити, перш нiж запрошувати його з батьком.

Але, може, я ще встигну скасувати iхнiй приiзд.

– Нi, тату, не треба, – попросила Джорджа, якiй дуже сподобався за описом Смоляний Ленуар. – Нехай приiздить. Може, роззнайомиться з нами, й буде в нас такий живчик!

– Гаразд, подивимося, – завершив розмову батько, але сам уже вирiшив, що й духу цього хлопчиська не буде у Кирiн-котеджi, раз вiн такий неслух, зухвалий i скрiзь лазить. Проблем вистачить i з Джорджею без цього живчика, який буде ii пiд’юджувати.

Близько восьмоi дядько Квентiн пiшов почитати, й дiтям вiдлягло. Тiтка Феннi подивилась на годинник.

– Енн час лягати спати, – сказала вона. – І тобi, Джорджо, теж.

– Мамуню, зiграймо лише разочок у снеп? Разом з тобою. Адже це наш перший день удома. Я ж однаково не засну, коли вiтер так шалiе! Ну, ненечко, один разочок зiграемо й пiдемо спати. Оно Джулiан вже розпозiхався!

Роздiл 2

Жахлива нiч

Так приемно було ввечерi пiднiматися крутими сходами до знайомих кiмнат.

Дiти раз по раз позiхали. Довга подорож потягом притомила iх.

– Тiльки б цей жахливий вiтер ущух! – сказала Енн, вiдсунувши штору й поглянувши у вiкно. – Онде маленький мiсяць, Джорджо. Вiн то виринае, то потопае у хмарах…

– Нехай собi гойдаеться! – вiдповiла Джорджа, мостячись у лiжку. – Я замерзаю. Лягай мерщiй, Енн, бо застудишся бiля вiкна.

– А це не хвилi шумлять? – спитала Енн, далi стоячи бiля вiкна.

 – Буря у старому ясенi то свистить, то завивае, то хилить його майже до самоi землi.

– Тiммi, бiжи до мого лiжка, – наказала Джорджа, пiдтиснувши змерзлi ноги. – Ось що по-справжньому тiшить, коли я вдома, Енн. Тiммi може застрибнути на мое лiжко! А вiн – набагато кращий за грiлку.

– Тобi не дозволяють цього робити нi в школi, нi тут, – зауважила Енн, згорнувшись калачиком у лiжку. – Тiтка Феннi думае, що вiн спить у своему кошику.