П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

– Але ж я не можу заборонити йому перебиратися вночi на мое лiжко, якщо вiн не хоче спати в кошику, – сказала Джорджа. – Ось так, Тiммi, любий. Зiгрiй менi ноги. Де твiй носик? Дай-но я його погладжу. Добранiч, Тiммi. Добранiч, Енн.

– Добранiч, – оспало вiдповiла Енн. – Сподiваюсь, що Смоляний приiде, як ти гадаеш? Схоже, з ним буде весело…

– Авжеж. І в кожному разi тато буде зайнятий з паном Ленуаром, а не з нами, – зауважила Джордж. – Тато несамохiть примудряеться все зiпсувати…

– Вiн веселитися не вмiе, – сказала Енн.

Зненацька обидвi дiвчинки аж пiдскочили вiд гучного удару.

– Це дверi до ванноi кiмнати! – простогнала Джорджа. – Напевно, хтось iз хлопцiв забув iх зачинити! Вiд цього шуму батько шалiе! Ось iще раз!

– Ото нехай Джулiан або Дiк i зачиняють iх, – вiдповiла Енн, якiй тiльки-но стало тепло i затишно.

Але Джулiан i Дiк i собi подумали, що нехай iх зачиняють Джорджа або Енн. Тож так нiхто з них не вилiз iз лiжка, щоб закрити злощаснi дверi.

Незабаром внизу почулося гримання дядька Квентiна, який пiдiймався сходами i сварився, перекрикуючи бурю:

– Гей, хто-небудь, зачинiть дверi! У такому шумi неможливо працювати!

Усi четверо вмить схопилися з лiжок. Тiммi зiстрибнув з лiжка Джорджi, i всi дiти, що стрiмголов кинулися до ванноi кiмнати, попадали на нього. Почулися смiшки й вовтузiння. Аж тут на сходах залунали кроки дядька Квентiна, i всi чкурнули по своiх кiмнатах.

Буря продовжувала ревти. Коли дядько Квентiн i тiтка Феннi пiшли вкладатися, ручка дверей до вiдпочивальнi вирвалася йому з руки, й дверi так сильно грюкнули, що з найближчоi полички впала ваза.

Вражений, дядько Квентiн сахнувся.

– Проклятуща буря! – з люттю сказав вiн. – За весь час, що ми тут живемо, я не бачив нiчого подiбного. Якщо вона ще трохи посилиться, то розiб’е всi рибальськi човни, хоча iх i витягли на берег якнайвище.

– Вона незабаром послабне, любий, – заспокiйливо сказала тiтка Феннi. – Може, до ранку негода мине.

Але вона помилилася. Буря не вгамувалася тiеi ночi. Навпаки, вона розбурхалася навколо будинку з iще бiльшою люттю, завиваючи й пронизливо кричучи, як жива iстота. Нiхто не змiг заснути. Тiммi весь час тихенько гарчав, бо йому не подобалася уся ця тряска, завивання й деренчання.

Удосвiта буровiй ошалiв. Енн подумала, що у нападi жахливого гнiву вiтер вирiшив завдати якнайбiльше збиткiв. Вона лежала й тремтiла вiд страху.

Раптом почувся дивний шум.