П’ятеро тікають разом

Дорогою вони поглядали на острiв Кирiн, але бачили там тiльки галич та чайок, що мрiяли в небi. Нi слiду диму! Тож, напевно, то був пароплав!

– Однаково завтра я туди попливу й подивлюся, – заявила Джорджа. – Якщо на моему островi мандрiвники, я iх звiдти вiдпроваджу.

– На нашому островi, – виправив кузину Дiк. – Сподiваюся, Джорджо, ти пам’ятаеш, що обiцяла роздiлити його мiж усiма нами?

– Атож… я його роздiлила на всiх, – пiдтвердила Джорджа, – а проте я не можу позбутися вiдчуття, що це досi мiй острiв.

Дiти повернулися до Кирiн-котеджу. Вони пройшли через передпокiй до вiтальнi й, на превеликий подив, побачили там Едгара, який читав одну з книжок Джулiана.

– Ти що тут робиш? – запитав Джулiан. – І хто дозволив тобi брати моi книжки?

– Я ж не роблю нiчого поганого, – лiнькувато вiдповiв Едгар. – Якщо менi схотiлося трохи почитати в тишi, що ж тут такого?

– Ось прийде батько i побачить, як ти тут розвалився, – сказала Джорджа. – Ще б надумав увiйти до його кабiнету, то начувався б!

– А я там був, – несподiвано мовив Едгар.

– Як ти насмiлився! – побiлiвши вiд гнiву, вигукнула Джорджа. – Навiть нам не дозволяють заходити до татового кабiнету! А вже чiпати його речi – й поготiв!

Джулiан iз цiкавiстю роздивлявся Едгара. Вiн не мiг зрозумiти, з чого б цей куховарчин син раптом став таким зухвалим.

– Джорджо, де твiй батько? – запитав вiн. – Гадаю, краще нехай вiн дае раду iз цим хлопчиною.

– Кличте його, якщо хочете, – сказав Едгар, розвалившись у фотелi i в дошкульний спосiб гортаючи книжку Джулiана. – Вiн не прийде.

– Що ти хочеш цим сказати? – несподiвано стривожилась Джорджа. – Де моя мама?

– Клич ii теж, якщо хочеш, – з пiдступною посмiшкою вiдповiв Едгар. – Ну ж бо! Клич!

Дiтям раптом стало лячно. Що Едгар мав на думцi? Джорджа майнула нагору до кiмнати матерi, гукаючи на повен голос:

– Мамо! Мамо! Де ти?

Але лiжко матерi було порожне. Не застелене, але порожне.

– Мамо! Мамо! Тату! Де ви?

Нiхто не вiдгукнувся. Побiлiла Джорджа спустилася вниз. Едгар усмiхнувся до неi.

– Ну, що я тобi казав? Я ж говорив, можете звати кого завгодно, нiхто не прийде.

– Де моi батьки? – тремтячим голосом запитала Джорджа. – Кажи зараз же!

– Сама пошукай, – нахабно мовив Едгар.

Тут пролунав гучний ляпас, i Едгар схопився на рiвнi, тримаючись за лiву щоку.