П’ятеро тікають разом

Це Джорджа кинулася на нього й щосили дала йому мордаса. Едгар замахнувся, щоб дати iй ляпаса, але Джулiан затулив собою Джорджу.

– Ти не посмiеш ударити Джорджу, – сказав вiн. – Вона дiвчина. Якщо хочеш битися, бийся зi мною!

– Нiяка я не дiвчина i сама можу захистити себе! – закричала Джорджа, намагаючись вiдсунути Джулiана. – Я битимуся з Едгаром i поб’ю його, ось побачите!

Проте Джулiан не пускав ii. Едгар почав бочком пробиратися до дверей, але тут на його шляху став Дiк:

– Хвилиночку, доки ти не пiшов – де нашi дядько й тiтка?

– Гр-р-р-р-р-р, – раптом загарчав Тiммi так загрозливо, що Едгар iз жахом дивився на нього.

Пес ощерив iкла, шерсть на шиi дибилась. Вигляд у нього був страшний.

– Тримай пса! – мовив Едгар тремтячим голосом. – Вiн зараз кинеться на мене.

Джулiан узяв Тiма за нашийник.

– Заспокойся, Тiме! – сказав вiн. – А тепер, Едгаре, вiдповiдай на наше запитання мерщiй, бо пошкодуеш.

– Ну, власне, тут розповiдати нiчого, – мовив Едгар, поглядаючи скоса на Тiмотi.

Потiм зиркнув на Джорджу й продовжив: – Твоiй матерi раптом стало дуже зле… почалися сильнi болi отут… викликали лiкаря й вiдвезли ii до лiкарнi, а твiй батько поiхав з нею. От i все.

Джорджа опустилася на канапу, обличчя ii ще бiльше зблiдло, й почувалася вона зовсiм кепсько.

– О, – сказала вона, – бiдна моя ненечка! Не треба було менi сьогоднi йти з дому! Лишенько, як же нам дiзнатися, що сталося!

Едгар тим часом вислизнув з кiмнати, прикривши за собою дверi, щоб Тiммi за ним не погнався.

Дверi до кухнi вiн теж зачинив iз грюканням. Засмученi й розгубленi дiти перезиралися. Бiдолашна Джорджа! Бiдолашна тiтка Феннi!

– Десь мае бути записка, – здогадався Джулiан i розгледiвся по кiмнатi. Справдi, за раму великого дзеркала було закладено листа, адресованого Джорджi. Джулiан передав листа дiвчинi. Лист був вiд батька Джорджi.

– Читай швидше, – сказала Енн. – Моя люба, який жахливий початок канiкул!

Роздiл 4

Дрiбнi неприемностi

Джорджа зачитала лист вголос.

Вiн був короткий й, очевидно, писався поспiхом.

«Люба Джорджо!

Твоя мати важко захворiла. Я вирушаю з нею до шпиталя. Пробуду там, доки iй не покращае. Може, кiлька днiв, а може, й тиждень. Телефонуватиму тобi щоранку о дев’ятiй та повiдомлятиму про стан матерi. Вас догляне панi Стик. Постарайтеся ладнати з нею, поки я не повернуся.

Люблячий тебе батько».

– Леле! – зiтхнула Енн, розумiючи, як важко Джорджi.