П’ятеро тікають разом

Джорджа гаряче любила маму, й на очi iй набiгли сльози. Джорджа нiколи не плакала, але так жахливо було прийти додому й виявити, що мами немае! І батька немае! Нiкого немае, окрiм панi Стик та Едгара.

– Я не винесу того, що маму ушпиталили! – раптом захлипала Джорджа й тицьнулася обличчям у подушку на канапi. – Вона… вона може вже не повернутися.

– Не кажи дурниць, Джорджо, – сказав Джулiан, сiдаючи поруч й обiймаючи ii. – Звiсно ж, вона повернеться. Чом би iй не повернутися? Адже твiй батько пише, що буде з нею, поки iй не покращае, i це – лише кiлька днiв.

Тримайся, Джорджо! Не журися! Це тобi не пасуе.

– Я навiть не попрощалася з нею! – хлипала бiдолашна Джорджа. – І ще змусила ii просити панi Стик готувати канапки, хоча й сама могла це зробити. Я хочу поiхати до мами, знайти ii i подивитися, як вона почуваеться.

– Ти ж не знаеш, куди ii вiдвезли, а якби й знала, тебе до неi не пустили б, – заспокiйливо мовив Дiк. – Ходiмо поп’емо чаю. Це нас усiх пiдбадьорить.

– Я не можу iсти! – роздратувалася Джорджа.

Тiмотi тицьнувся носом у ii руки i спробував iх лизнути, а вона схилила голову. Пес тихо заскавчав.

– Бiдолашний Тiммi! Вiн нiчого не розумiе, – сказала Енн. – Вiн у розпачi, бо ти журишся, Джорджо.

Цi слова змусили Джорджу випростатися. Вона протерла очi й дозволила Тiммi злизати сльози з рук. Пес здивувався, що вони солонi, й спробував залiзти Джорджi на колiна.

– Дурненький Тiммi! – сказала Джорджа уже своiм звичайним голосом. – Не хвилюйся. Просто це був для мене шок.

Менi вже краще, Тiммi. Не скигли, дурнятко! Зi мною все гаразд. У мене нiчого не болить.

Але пес вiдчував, коли Джорджа плаче, або журиться, або iй боляче, й вiн i далi скавулiв, торкав лапами й намагався залiзти iй на колiна.

Джулiан вiдчинив дверi:

– Пiду скажу панi Стик, що ми чекаемо на пiдвечiрок, – i вийшов з кiмнати.

Друзi подумали, який вiн хоробрий, що не боiться говорити з панi Стик.

Джулiан пiдiйшов до дверей кухнi й вiдчинив iх. У кухнi сидiв Едгар, одна половина його обличчя червонiла пiсля ляпасу Джорджi.

Була там i панi Стик, дуже похмура.

– Якщо це дiвчисько ще раз ударить Едгара, я вiзьмуся за неi! – пригрозила вона.

– Едгар отримав по заслузi, – сказав Джулiан. – Будь ласка, можна нам чаю?

– Я вирiшила пiдвечiрок вам не готувати! – заявила панi Стик. Тут зi свого кутка вилiз ii песик i загарчав на Джулiана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’е Едгара.

Однак Джулiан не злякався пса.