П’ятеро тікають разом

– Якщо ви не збираетеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив вiн. – Де хлiб i кекси?

Панi Стик втупилася у Джулiана, але вiн смiливо зустрiв ii погляд, жодного разу не змигнувши. Тiльки подумав, що вона напрочуд неприемна жiнка й що вiн не дозволить iй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати ii.

Панi Стик не витримала i першою вiдвела погляд.

– Гаразд, я подам чай, – просичала вона, – але якщо ви дозволите собi ще якiсь витiвки, я вам нiчого готувати не буду.

– А якщо ви дозволите собi якiсь витiвки, я заявлю в полiцiю, – несподiвано для самого себе докинув Джулiан.

– Ну, нащо ж так грубо, – сказала вона набагато ввiчливiше. – Ми усi в шоцi, так перехвилювалися… Вже несу чай.

Джулiан вийшов. Його здивувало, що через погрозу звернутися до полiцii панi Стик стала набагато ввiчливiшою. Може, злякалася, що полiцiя повiдомить дядьковi Квентiну i той поспiшить повернутися? А дядько Квентiн панькатися з нею не буде!

Джулiан повернувся до друзiв.

– Чай уже несуть! – сказав вiн. – Збадьортеся!

Проте коли панi Стик принесла чай, настрiй у всiх був невеселий. Джорджа соромилася власних слiз. Енн досi не оговталася. Дiк намагався дурнуватими жартами розвеселити гурт, але жарти були такi невдалi, що незабаром вiн кинув цю справу. Джулiан був серйозний i дбайливий, вiн якось несподiвано подорослiшав.

Тiмотi сидiв бiля Джорджi, поклавши голову iй на колiна.

«Шкода, що в мене нема собаки, який би мене так любив», – думала Енн. Тiммi не вiдводив вiд Джорджi великих карих вiдданих очей. Тепер, коли його маленька хазяйка була засмучена, вiн, окрiм неi, нiкого не бачив i не чув.

Дiти не звертали уваги на те, що споживають, але iм однаково покращало й вони почувалися лiпше. Йти до затоки проти вечора вони не схотiли й чекали – раптом задзвонить телефон i iм повiдомлять про стан мами Джорджi. Вони посiдали в садку й прислухалися до телефону.

З кухнi долинула пiсенька:

Джорджа-манюня, ковбаска i нюня, пирiг.

Сидить у садку з псом бiля нiг

І розпускае нюнi…

Джулiан пiдвiвся. Пiдiйшов до кухонного вiкна i зазирнув усередину. Едгар був там сам.

– Виходь, Едгаре! – сердито сказав Джулiан. – Я навчу тебе iншоi пiсеньки. Виходь!

Едгар не поворухнувся.

– А що, не можна спiвати те, що менi спiваеться?

– Можна, – вiдповiв Джулiан, – тiльки не цю пiсню. Я навчу тебе iншоi.