П’ятеро тікають разом

Виходь!

– І не подумаю, – сказав Едгар. – Ти ж хочеш битися зi мною!

– Так, хочу, – пiдтвердив Джулiан. – Гадаю, невелика чесна бiйка пiде тобi на користь. Теж вигадав – сидiти й спiвати бридкi дражнилки про дiвчинку, у якоi сталася бiда. То виходиш? Чи менi зайти й витягти тебе?

– Мамо! – запанiкував Едгар. – Мамо! Де ти?

Тут Джулiан просунув руку у вiкно, дотягся до дуже довгого носа Едгара i так його потягнув, що Едгар завищав вiд болю.

– Де дреба! Де дреба! Менi поляче! Вiдбусди доса!

На кухню вбiгла панi Стик.

Вона зарепетувала, коли побачила, що робить Джулiан, й кинулася до нього. Джулiан прибрав руку, але залишився бiля вiкна.

– Як ти смiеш! – кричала панi Стик. – Спершу це дiвчисько дало Едгару ляпаса, тепер ти тягнеш його за носа! Що на вас усiх найшло?

– Нiчого, – чемно вiдповiв Джулiан. – А ось з Едгаром коiться щось несамовите, панi Стик. І ми вважаемо, що час привести його до тями. Насправдi це ваш обов’язок, але, схоже, ви ним нехтуете.

– Та ти просто нахаба! – видушила з себе ображена й розлючена панi Стик.

– Згоден, можете й так вважати, – мовив Джулiан. – Це Едгар на мене так впливае. Так само, як i ваш Смердюк.

– Смердюк?! – закричала панi Стик, розлютившись iще дужче. – Мого собаку звуть не так, i ти добре це знаеш.

– А слiд було б називати саме так, – сказав Джулiан, вiдходячи вiд вiкна. – Скупайте його, тодi ми, можливо, назвемо його Пухнастиком.

Полишивши панi Стик, яка щось гнiвно буркотiла, Джулiан повернувся до друзiв, якi з цiкавiстю втупилися в нього.

Вiн, здавалося, змiнився на очах: став похмурим, рiшучим, дорослим, навiть грiзним.

– Схоже, я пiдкинув хмизу в вогонь, – мовив Джулiан, сiдаючи на траву. – Я трохи не вiдiрвав Едгаровi носа вiд його жирноi пики, i його матуся втрапила мене за цим заняттям. Гадаю, тепер почнеться вiдкрита вiйна! Тепер нам буде непереливки. Навряд чи нас годуватимуть надалi.

– Готуватимемо собi самi, – враз вирiшила Джорджа. – Ненавиджу панi Стик! Хоч би повернулася Джоана! І жахливого Едгара ненавиджу, i страшного Смердюка.

– Дивiться, онде Смердюк! – раптом гукнув Дiк, простягаючи руку, щоб утримати Тiммi, який з гарчанням пiдвiвся. Але той струсив його руку i майнув по травнику. Песик панi Стик нестямно завив i спробував утекти. Проте Тiммi схопив його за шию i почав метляти, наче щура.

Тут вибiгла панi Стик з дрючком i почала гамселити, не дивлячись, якого собаку б’е. Джулiан знову кинувся по шланг.