П’ятеро тікають разом

Вона завжди хотiла бути хлопцем i не вiдгукувалася, коли ii називали Джорджиною. Тому всi ii звали Джорджею. Першi тижнi лiтнiх канiкул вона постiйно журилася, що поряд немае друзiв.

– Ранiше я вважала, що люблю бути сама, – сказала вона Тiмотi, який, здавалося, завжди розумiв кожне ii слово. – Але тепер я знаю, що це глупство. Набагато приемнiше бути з друзями, дiлитися з ними й товаришувати.

Тiмотi схвально постукав хвостом по землi. Вiн теж полюбляв товариство iнших дiтей. І також скучив за Джулiаном, Енн i Дiком.

Джорджа повела Тiмотi на пляж. Вона прикрила рукою очi вiд сонця й подивилася на вхiд у затоку. Посеред затоки, нiби на сторожi, виднiвся скелястий острiвець, на якому височiли руiни старого замку.

– Скоро ми знову вiдвiдаемо тебе, острове Кирiн, – з нiжнiстю сказала Джорджа. – Цього лiта я ще не плавала до тебе, бо човен мiй ремонтують, але незабаром його полагодять, i я попливу до тебе. І знов обнишпорю уздовж i впоперек старий замок. Тiме, ти пам’ятаеш нашi пригоди на островi Кирiн минулого лiта?

Авжеж вiн чудово пам’ятав, бо й сам брав участь у бентежних пригодах.

Вiн з усiма спускався до пiдземелля замку, допомагав знайти скарб i задоволення отримав не менше за чотирьох любих друзiв. Тiмотi тихенько гавкнув.

– Пам’ятаеш, Тiме? – сказала Джорджа й поплескала його по спинi. – Правда ж, гарно було б знову туди попливти? Знову потрапити у пiдземелля. А пригадуеш, як Дiк спустився в глибокий колодязь, щоб урятувати нас?

Приемно було згадувати торiшнi приключки.

І тим сильнiше бажала Джорджа, щоб настало завтра, коли приiдуть трое ii друзiв.

«Як би я хотiла, щоб мама дозволила нам пожити на островi хоч тиждень, – думала Джорджа. – Ми отримали б величезне задоволення! Пожити на моему власному островi!»

Це був власний острiв Джорджi. Тобто вiн належав ii матерi, але два чи три роки тому мати сказала, що могла б вiддати його Джорджi, й Джорджа тепер вважала його своею власнiстю. Й усi тамтешнi кролики належали iй, усi дикi птахи та iншi створiння.

«Коли друзi приiдуть, я запропоную вирушити туди на тиждень, – схвильовано думала дiвчинка. – Вiзьмемо з собою iжу та потрiбну всячину й поживемо там самi. Почуватимемося, як Робiнзон Крузо».

Наступного дня Джорджа сама вирушила бiдаркою, запряженою понi, зустрiчати друзiв. Мати теж хотiла iхати, але потiм сказала, що трохи нездужае. Джорджа навiть за неi стривожилася. Надто часто останнiм часом мама посилалася на нездужання. Можливо, це через лiтню спеку.