П’ятеро тікають разом

Але, як на те, пiдходячи до будинку, вони почули, що панi Стик уже розмовляе по телефону в передпокоi!

– Авжеж, – почули вони ii голос, – усе гаразд. З дiтьми я впораюся, хоча iнодi вони й комизяться. Атож, звичайно! На щастя, мiй чоловiк приiхав – вiн у вiдпусковiй i допомагае менi по господарству. Нi про що не турбуйтеся, залишайтеся там скiльки треба. Я тут впораюся.

Джорджа влетiла до передпокою i, шаленiючи, вихопила слухавку з рук панi Стик.

– Татку, це я, Джорджа! Як мама? Кажи швидко!

– Погiршення нема, Джорджо, – вiдповiв той.

 – Але нiчого певного до завтра вiдомо не буде. Менi було приемно почути вiд панi Стик, що у вас все гаразд. У мене й так тут багато хвилювань i турбот, i менi приемно буде передати мамi, що у вас усе добре та що в Кирiн-котеджi все до пуття.

– Але це не так! – розпалилася Джорджа. – Не так! Усе тут жахливо! Чи не можна прибрати Стикiв, аби ми самi поралися?

– Боже милостивий, звiсно, нi! – сказав здивований i роздратований батько. – Нiчого не вигадуй! Я ж сподiвався, Джорджо, що ти будеш розсудливою i люб’язною.

Я мушу сказати…

– Поговори з ним ти, Джулiане, – безпорадно мовила Джорджа й передала слухавку Джулiану. Хлопець притулив ii до вуха i вимовив своiм чистим голосом:

– Доброго ранку! Це Джулiан. Я радий, що тiтцi не гiрше.

– Але iй погiршае, якщо вона дiзнаеться, що у Кирiн-котеджi не все гаразд, – сказав дядько Квентiн з вiдчаем у голосi. – Чи не можеш ти приборкати Джорджу, щоб вона не робила дурниць? Боже, хiба iй важко тиждень-два пожити спокiйно зi Стиками? Скажу тобi вiдверто, Джулiане, я не звiльнятиму iх у свою вiдсутнiсть – я хочу, щоб у домi був лад, коли я привезу твою тiтку назад.

Якщо ви не можете з ними порозумiтися, то, може, вам слiд поговорити зi своiми батьками, аби вони забрали вас додому на решту канiкул. Але Джорджа з вами не поiде. Вона залишиться у Кирiн-котеджi. Це мое останне слово.

– Проте… – почав Джулiан, мiркуючи, яким чином заспокоiти норовливого дядька. – Я повинен вам сказати, що…

Але на iншому кiнцi дроту почувся вiдбiй.

Дядько Квентiн поклав слухавку. Розмова була закiнчена. Лиха година! Джулiан зцiпив зуби й похмуро подивився на друзiв:

– Вiн не схотiв слухати. Вiдключився саме тодi, коли я хотiв щось йому пояснити!

– Так вам i треба! – долинув грубий голос панi Стик з iншого кiнця передпокою. – Знайте свое мiсце. Я залишуся тут за розпорядженням вашого дядька. І поводьтеся, як личить, бо вам буде гiрше.