П’ятеро тікають разом

Але навiть думка про запального дядька не могла затьмарити iхню радiсть. У них канiкули, вони iдуть до Кирiн-котеджу, вони бiля моря, з ними любий друзяка Тiмотi, на них чекае сила-силенна розваг.

– Джорджо, а ми попливемо на острiв Кирiн? – запитала Енн. – Давай попливемо! Ми ж там не були з минулого лiта. Пiд час зимових i великоднiх канiкул була кепська погода. А тепер вона пречудова.

– Звичайно, попливемо! – жваво вiдповiла Джорджа, ii блакитнi очi сяяли. – А знаете, що я придумала? Що буде чудово попливти на острiв i пожити там цiлий тиждень самим! Ми стали старшими, i я впевнена, що мама дозволить.

– Попливти на твiй острiв i пробути там цiлий тиждень! – вигукнула Енн. – О! Аж вiри не йметься, що це можливо.

– Це наш острiв, – швидко виправила ii Джорджа. – Хiба ви не пам’ятаете? Я ж обiцяла роздiлити його мiж нами чотирма! Я ж говорила серйозно. Вiн – наш, а не мiй.

– А Тiммi? – запитала Енн. – Хiба вiн не заслужив на власну частку? Можна подiлити острiв на п’ять частин, щоб одна була для нього?

– Вiн може бути спiввласником моеi частки, – зауважила Джорджа.

Вона зупинила понi, й четверо друзiв та пес задивились удалину на прозору блакить затоки. – Онде острiв Кирiн, – махнула рукою Джорджа. – Наш любий острiвець. Я згоряю вiд бажання попливти туди. Я досi не могла цього зробити, бо мiй човен лагодили.

– Тепер ми можемо рушати туди всi разом, – сказав Дiк. – Цiкаво, кролики там ще такi ж ручнi?

– Гав! – одразу вiдгукнувся Тiмотi.

Варто було йому почути слово «кролики», як вiн збудився.

– Тiме, марно ти розмрiявся про кроликiв на Кирiнi, – зауважила Джорджа. – Я не дозволяю тобi за ними ганятися.

Хвiст Тiма враз опустився, i вiн журно поглянув на Джорджу. Це було едине питання, в якому у нього з Джорджею не було згоди. Тiм був переконаний, що кролики iснують для того, щоб вiн iх полював, а Джорджа так само була переконана у протилежному.

– Вйо! – сказала Джорджа понi й смикнула вiжки.

Конячка пiшла чвалом до Кирiн-котеджу, i невдовзi вони пiд’iхали до головноi брами.

З дверей чорного ходу вийшла кислолиця жiнка i взялася допомагати вивантажувати речi. Дiти ii ранiше не бачили.

– Хто це? – пошепки запитали вони у Джорджi.

– Нова куховарка, – вiдповiла та. – Джоанi довелося пiти, щоб доглядати свою матiр, яка зламала ногу. Тодi мама найняла цю куховарку – ii звуть панi Стик.

– Їй пасуе таке iм’я, – посмiхнувся Джулiан.