П’ятеро тікають разом

 – Вона й справдi схожа на стару жердину! Але сподiваюся, вона тут надовго не затримаеться! І Джоана незабаром повернеться. Менi подобалася барилькувата Джоана, й до Тiммi вона добре ставилася.

– Панi Стик теж мае пса, – сказала Джорджа. – Жахлива тваринка, менша за Тiма i вся шолудива. Тiм це створiння терпiти не може.

– Де ж ii песик? – озираючись, поцiкавилася Енн.

– На кухнi, i Тiму не дозволяеться до нього наближатися, – зауважила Джорджа. – І це слушно, бо вiн би з’iв того пса. Вiн нiяк не може зрозумiти, що там таке на кухнi: ходить навкруги, обнюхуе замкнутi дверi й доводить панi Стик до шалу.

Дiти розреготалися. Вони вже злiзли з бiдарки й рушили до будинку. Джулiан допомiг панi Стик нести речi. Джорджа поiхала ставити вiзок на мiсце, а iншi трое пiшли привiтатися з дядьком i тiткою.

– Ну, любi моi! – з усмiшкою сказала тiтка Феннi, лежачи на канапi. – Як ви ся маете? Менi дуже шкода, що я не могла вас зустрiти. Дядько Квентiн пiшов на прохiдку. А ви йдiть нагору, вмийтеся й перевдягнiться.

Дiтлахи пiднялися на другий поверх у свою давню вiдпочивальню з похилою стелею i вiкном з видом на затоку. Енн пiшла до кiмнати Джорджi – вони там будуть мешкати разом. Як гарно знову опинитися в садибi Кирiн! І якi у них будуть канiкули з Джорджею й любим Тiммi!

Роздiл 2

Сiмейство стикiв

Як приемно було прокинутися вранцi у Кирiн-котеджi, побачити яскраве сонце у вiкнi й почути далекий морський прибiй! Як чудово схопитися з лiжка й бiгти милуватися синiм морем i чарiвним островом Кирiн бiля входу в затоку!

– Пiду-но викупаюсь перед снiданком, – сказав Джулiан i схопив плавки.

– Звичайно! – вiдповiв той. – Зараз гукну дiвчат. Пiдемо разом.

Усе четверо рушили до моря, а мiж ними галопував Тiм, несамовито вихляючи хвостом i висолопивши з пащi довгого рожевого язика. Вiн разом з усiма увiйшов у воду i почав плавати навколо дiтлахiв. Дiти добре плавали, але краще за всiх – Джулiан i Джорджа.

Потiм вони вибралися на берег, витерлися насухо, одяглися й пiшли додому. Вiдтак – снiдати, бо вже живiт до спини тягло. Енн помiтила на задньому дворi якогось хлопчину i зi здивуванням видивлялася на нього.

– Хто це? – нарештi запитала вона.

– Це Едгар, син панi Стик, – вiдповiла Джорджа. – Менi вiн не подобаеться. Повсякчас робить якiсь дурницi – висовуе язика й обзиваеться.

Коли дiти входили у браму, саме цим i займався Едгар, щось наспiвуючи.