П’ятеро тікають разом

Енн зупинилася послухати.

– Джорджа-манюня, ковбаска i нюня, пирiг! – наспiвував Едгар з дурнячим виразом обличчя. На вигляд йому було рокiв тринадцять-чотирнадцять, але поводився вiн, як мале дитя!

Джорджа почервонiла вiд злостi.

– Вiн завжди це виспiвуе! – сказала вона. – Напевно, йому не подобаеться, що мене звуть Джорджа. Вiн думае, це дуже дотепно. Вiн нестерпний!

– Гей ти, заткни пельку! – крикнув Едгаровi Джулiан. – Бо отримаеш за це!

– Джорджа-манюня… – почав свое Едгар з дурнячою усмiшкою на широкiй червонiй пицi.

– Я його не терпiтиму! – рiшучо сказав Джулiан. – Дивно, Джорджо, як ти терпиш! Досi не дала йому по пицi, не наступила на ногу, не вiдкусила вуха абощо! Ти ж чудово вмiеш битися!

– Ну… я, звiсно, можу! – сказала Джорджа. – В менi все перевертаеться, коли я чую Едгаровi дурнi приспiвки, на зразок цiеi, ще й дражниться, але, бачиш, мама нездужае, i я дуже добре розумiю: якщо вiзьмуся за Едгара, то панi Стик пiде вiд нас i бiднiй матусi доведеться самiй усе робити, а iй це не до снаги.

– Ти молодчина, подруго! – iз захватом вигукнув Джулiан, знаючи, як важко Джорджi тримати себе в руках.

– Мабуть, пiду зараз нагору до мами й дiзнаюся, як вона почуваеться: може, принести iй снiданок у лiжко, – сказала Джорджа. – Притримаеш Тiмотi? Якщо з’явиться Едгар, Тiммi може кинутися на нього.

Джулiан узяв пса за нашийник. Тiмотi гарчав, коли Едгар виходив у садок, а тепер стояв спокiйно, тiльки нiс його ворушився, нiби намагаючись розпiзнати якийсь запах.

Раптом з кухонних дверей вибiг шолудивий песик. Шерсть на ньому була брудно-бiлого кольору, у багатьох мiсцях нiби побита мiллю, хвiст пiдiбганий.

– Гаааав! – грайливо привiтався Тiммi й рвонув до собаки. Вiн вирвався вiд Джулiана, бо був дужим псом, i хлопець не втримав нашийник. Тiммi iз захватом накинувся на песика, який з переляку заскавулiв i спробував утекти назад на кухню.

– Тiммi! До мене! – волав Джулiан. Але той не чув. Вiн щосили намагався вiдкусити песиковi вуха, принаймнi так усiм здалося. Песик вищав, благаючи про допомогу, i на порозi кухнi з’явилася панi Стик з пательнею в руцi.

– Забери собаку!!! – несамовито заверещала вона й замахнулася пательнею на Тiммi, але той ухилився, i вона поцiлила власного песика, який завищав iще дужче.

– Не бийте iх! – закричав Джулiан. – Ви можете iх скалiчити.