П’ятеро тікають разом

До мене, Тiммi!

Цiеi митi з’явився Едгар, вигляд у нього був переляканий. Вiн пiдняв з землi камiнь i вичiкував нагоди, щоб пожбурити його в Тiммi.

– Не смiй кидати камiнь в нашого собаку, не смiй! – закричала Енн. – Ти поганий i злий хлопець!

Посеред усього цього гамору з’явився дядько Квентiн, злий i роздратований.

– Боже праведний! Що тут коiться? В життi не чув нiчого подiбного!

З дому прилетiла Джорджа рятувати свого улюбленця. Вона кинулася до собак i спробувала вiдтягти Тiммi.

Батько загримав:

– Вiдiйди зараз же, дурепко! Хто ж голiруч розбороняе собак! Де садковий шланг?

Шланг був приеднаний до водогiнного крана. Джулiан пiдбiг i вiдкрив кран. Тодi пiдняв шланг i скерував його на собак. Струмiнь води вдарив по них, i вони з подивом розбiглися. Джулiан помiтив Едгара неподалiк i не змiг утриматися вiд спокуси: трохи вiдхилив шланг убiк i облив його з нiг до голови. Той закричав i чкурнув у будинок.

– Нащо ти це зробив? – з докором спитав дядько Квентiн.

 – Джорджо, негайно прив’яжи Тiмотi. Панi Стик, хiба я не казав вам виводити собачку з кухнi лише на повiдку. Менi ця веремiя не потрiбна. Снiданок готовий? Знову спiзнюетеся?

Панi Стик, нарiкаючи й буркочучи, сховалася на кухнi, забравши з собою i мокрого песика. Похмура Джорджа прив’язала Тiмотi. Вiн улiгся в будцi, благально дивлячись на свою хазяйку.

– Я ж казала тобi не чiпати цього шолудивого песика! – суворо мовила Джорджа.

 – Бачиш, що вийшло? У батька вже на цiлий день зiпсований настрiй, а панi Стик лютуватиме й не напече до чаю печива!

Тiммi заскавчав, потiм поклав голову на лапи. Узявся злизувати застряглi в куточках пащi шерстинки. Сумно сидiти на прив’язi, та однак йому все ж вдалося цапнути за вухо цю жахливу злючку!

Усi пiшли снiдати.

– Вибач, що я не вдержав Тiммi, – сказав Джулiан Джорджi. – Але вiн мало не вiдiрвав менi руку. Менi не вдалось його втримати! Вiн вирiс i перетворився на неймовiрно сильного пса!

– Атож, – запишалася Джорджа.

 – Тiм справдi вирiс. Вiн цього песика панi Стик ураз проковтнув би, якби йому дозволили. Й Едгара також.

– І панi Стик, – пiдхопила Енн. – Усiх iх! Менi теж усi вони не подобаються.

Снiданок проходив у тишi, бо тiтки Феннi за столом не було, а дядько Квентiн у кепському настроi був не вельми балакучий. Вiн покрикував на доньку й похмуро зиркав на iнших.