П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Доббi й Троттер подалися до канави, бiля якоi росла висока соковита трава, й почали з охотою пастися.

Дiти влаштувалися на осоннi, на придорожньому насипi, де й спожили iжу i питво. Енн подивилася на Джорджу:

– У тебе в життi не було стiльки веснянок, скiльки цього лiта.

– Менi байдуже, – сказала Джорджа, котра не переймалася своiм зовнiшнiм виглядом, ii дратували власнi кучерики, що видавали в нiй дiвчину. – Передай-но менi сендвiчi з помiдорами, Енн. Схоже, як ми щоразу будемо такi голоднi, доведеться на кожнiй фермi, повз яку ми проiжджатимемо, купувати яйця, бекон, масло й молоко!

І знову вирушили в путь.

Була черга Дiка вiзникувати, а Джулiан пiшов пiшки, розминаючи ноги. Джорджа i не збиралася передавати вiжки Енн, яка до того ж почала куняти, i лишатись iй на передку було небезпечно.

– Якщо я заплющу очi й засну, то впаду, – сказала вона. – Лiпше пiду я всередину й посплю.

І залишила Джорджу саму. У фургонi було прохолодно, бо фiранки були запнутi й берегли свiжiсть. Енн обрала собi лiжко й лягла.

Заплющила очi. Фургон гуркотiв потихеньку, i дiвчинка заснула.

Джулiан зазирнув у фургон i усмiхнувся. Тiммi теж прийшов подивитися, але Джулiан не дозволив йому ввiйти й розбудити Енн, лизнувши ii в щоку.

– Ходiмо зi мною, Тiме, – сказав вiн. – Ти щось розтовстiв. Треба бiльше бiгати.

– Нiчого вiн не розтовстiв! – обурилася Джорджа. – Вiн у чудовiй формi. Не слухай його, Тiммi.

– Гав! – вiдповiв пес i задрiботiв за Джулiаном.

Попри невелику швидкiсть, за день фургони подолали чималу вiдстань.

Джулiан добре читав мапу. Однак Енн дуже засмутилася через те, що до вечора до гiр вони так i не доiхали.

– Ой леле, до них iще досить багато миль, – сказав Джулiан. – Ми днiв чотири-п’ять будемо в дорозi, дурненька. Так, друзi, дивiться, де з’явиться ферма. Вона десь поруч мае бути, i спитаемо дозволу заночувати.

– Он вона, – мовила Джорджа через кiлька хвилин.

Вона вказала на будiвлю з червоним дахом, на вкритi мохом сараi, якi осявало призахiдне сонце.

Поруч iз ними сокотали кури, а вiд брами на проiжджих видивлялися одна чи двi собаки.

– Так, це вона, – промовив Джулiан, звiряючись iз мапою. – Ферма Лонгмена. Поруч мае бути потiчок. Оно вiн, у полi. Було б чудово одержати дозвiл i зупинитися тут.

Джулiан пiшов на ферму, аби поговорити з фермером, а з ним пiшла й Енн, щоб домовитися про яйця. Господаря не було, а господинi рославий i ввiчливий Джулiан сподобався, i вона дозволила ночувати в полi бiля потiчка.