П’ятеро шукачів пригод у фургонах

– Оно слон тягне фургон, – сказала Енн. – Мабуть, вiн страшенно сильний.

– Спускаймося скорiш до брами, – мовив Дiк.

Дiти пiдвелися й гайнули садком у долину, оббiгли будинок i встигли вибiгти на пiд’iзну дорогу. Процесiя саме минала браму.

Пiстряве це було видовище. Фургони яскраво розфарбованi, ззовнi чепурнi. На вiкнах – квiтчастi фiранки. На передку фургона сидiв його власник чи власниця i поганяв запряженого коня. Лише фургон на чолi валки тягнув слон.

– Здорово! – сказала Джорджа.

– Яка з тебе циркачка! – вiдрубав Дiк. – Ти навiть колесом ходити не вмiеш.

– А як це ходити колесом? – спитала Енн.

– Он, подивися, що робить отой хлопець, – сказав Дiк. – Онде, бачиш?

І показав на хлопця, який перекидався з рук на ноги й з нiг на руки, наче колесо. Здавалося, це дуже просто, але Дiк знав, що це не так.

– Це називаеться «ходити колесом»? – захоплено перепитала Енн.

Усмiхнений хлопець пiдiйшов до них. За ним бiгли два його тер’ери. Тiммi загарчав, i Джорджа стримала його за нашийник.

– Не пiдходьте надто близько! – гукнула вона. – Тiммi ще з вами не познайомився.

– Та ми його не чiпаемо, – сказав хлопець i знов усмiхнувся. Вiн був патлатий i мав неприемне веснянкувате обличчя. – Я не дозволю моiм собачкам з’iсти вашого пса.

«Далеко куцому до зайця», – хотiла було обуритися Джорджа, але натомiсть розреготалася.

Обидва тер’ери трималися бiля нiг хлопця. Вiн клацнув, i вони схопилися на заднi лапки й подрiботiли за ним.

– Це ж цирковi собачки! – вигукнула Енн. – Вони вашi?

– Так, моi обое, – вiдповiв хлопець. – Це – Баркер, а це – Гровлер. Вони потрапили до мене iще цуценятами… моi розумнички.

– Гав! – сказав Тiммi. Йому гидко було дивитися на те, що собаки так дивно ходять.

– А де вiдбудеться ваша наступна вистава? – зацiкавилася Джорджа.

– У нас наразi вiдпустка. За тими пагорбами е блакитне озеро. Нам дозволили там таборувати разом з тваринами; там пуща, i ми нiкому не станемо на завадi.

– Чудово, – сказав Дiк. – А який фургон твiй?

– Ось цей, що пiд’iздить, – сказав хлопчина i показав на яскраву синьо-жовту хуру з червоними колесами. – Я живу з дядьком, вiн у нас головний клоун. Ото вiн вiзникуе.