Пітер Пен = Peter Pan

Його очi нагадували волошки у станi глибокоi меланхолii, аж до того часу, коли вiн штрикав у вас своiм гаком, i на цьому мiсцi з’являлися червонi плями, а болiло просто жахливо. Своiми манерами вiн нагадував великого сеньйора й елегантно рвав на клаптi своiх супротивникiв. А ще подейкували, що вiн був неабияким оповiдачем. І нiколи не був зловiснiшим, нiж у ту важливу мить, коли вiдправляв свою жертву на той свiт. Пiрат розмовляв вишукано, навiть коли лаявся, що виказувало його добре виховання, на вiдмiну вiд решти його команди.

Чоловiк цей був вiдчайдушно хоробрим, це визнавали всi, й едине, чого уникав, був вигляд його власноi кровi, густоi та незвичного кольору. Стиль його одягу нагадував часи Карла II. Дехто згадував, що на зорi своеi кар’ери Гак був на диво схожий на цього нещасливого Стюарта. У ротi вiн тримав спецiальне пристосування власного винаходу, за допомогою якого мiг курити двi сигари одночасно. Але, без сумнiву, найбiльше вражав його залiзний кiготь.

Треба було бачити, як убивае цей пiрат, аби збагнути метод Гака.

І тому перед ним запобiгав Дiрявий. Коли був поряд, Морган невмiло схилявся перед капiтаном, поправляючи йому мереживний комiр. Гак стрiляв у цiль, чувся виляск i вереск, тiло падало набiк, i пiрати йшли далi. При цьому вiн навiть не витягав сигари з рота.

Ось такий жахливий був цей чоловiк, iз яким доведеться битися Пiтеру Пену. Хто ж переможе?

Слiдами пiратiв стежиною, яку важко було помiтити недосвiдченому оку, безгучно кралися червоношкiрi, кожен iз них пильно вдивлявся у темряву.

Вони несли томагавки та ножi, й iхнi оголенi тiла були пофарбованi та наолiенi. На iхнiх поясах висiли скальпи хлопчикiв i пiратiв, для них важить лише плем’я, i не слiд плутати з м’якiшими серцем делаварами чи гуронами. У фургонi, схрестивши ноги, сидiв хоробрий вождь Велика Маленька Пантера, вiдчайдух i власник найбiльшоi кiлькостi скальпiв, так що вони навiть перешкоджали йому вiльно пересуватися. Замикала процесiю Тигрова Лiлiя, горда та вередлива принцеса. Вона була вродливiша за похмуру Дiану, богиню лiсу, i за красуню Покахонтас також, своiми шанувальниками вона вертiла, як хотiла. Не було такого iндiанця, який не пропонував би iй стати його дружиною, але вона волiла триматися якнайдалi вiд вiвтаря, ii серцю милiший був томагавк. Звернiть увагу, що кроки iндiанцiв не були чутнi, пiд iхнiми ногами навiть гiлочка не хруснула. Єдине, що все ж таки можна було почути, це iхне важке дихання.