Пітер Пен = Peter Pan

Хвостик пiднявся з землi, й усi вважали, що його очi все ще бачили вовкiв. Але вiн бачив зовсiм не вовкiв.

– Я бачив дивовижну штукенцiю, – повiдомив усiм, хто його оточив. – Це була велика бiла птаха. І вона летiла сюди.

– Що це за птаха, як вважаеш?

– Не знаю, – замрiяно сказав Хвостик, – але ii звали Вендi.

– Я згадав, – заявив Малюк вагомо. – Є такi птахи, яких називають Вендi.

– Я бачу ii, – закричав Кучерик. – Он летить Вендi у небi.

Дiвчина опинилася майже зовсiм у них над головою, i вони чiтко почули, як вона плаче.

Але ще виразнiше долинув до них пронизливий вереск Тiнкер Белл. Розлючена фея зовсiм перестала виявляти приязнiсть i кидалася на свою жертву з усiх бокiв, щоразу посилюючи натиск, боляче щипаючи ii при кожному доторку.

– Привiт, Тiнк! – закричали дещо здивованi хлопчики.

Вона гукнула iм у вiдповiдь:

– Пiтер хоче, щоб ви застрелили Вендi!

У них не було звички розпитувати, якщо Пiтер щось iм наказував.

– Треба виконати бажання Пiтера, – завзято галасували хлопцi.

– Хутко несiмо луки та стрiли!

Усi, крiм Базiки, кинулися кожен до свого дупла. Адже в нього лук i стрiли були з собою, Тiнк зауважила це i вже потирала своi рученята.

– Поквапся, Базiко, рухайся! – закричала вона. – Пiтер буде дуже задоволений.

Базiка поклав стрiлу i натягнув тятиву.

– З дороги, Тiнкер Белл! – гукнув вiн, i як тiльки вистрелив, Вендi впала на землю зi стрiлою в грудях.

Роздiл 6

Маленька хатинка

Дурник Базiка стояв, як переможець, поруч iз тiлом Вендi, коли iншi хлопцi, вже озброенi, повистрибували зi своiх дупел.

– Ви спiзнилися! – крикнув вiн переможно. – Я вже застрелив Вендi. Пiтер буде дуже задоволений мною.

Пролiтаючи над його головою, Тiнкер Белл заверещала: «Справжнiй дурень!» – i кудись зникла. Нiхто ii бiльше не чув. Загубленi юрмилися навколо Вендi, i страхiтлива тиша опустилася на лiс. Якби серце Вендi билося, вони б його почули.

Малюк озвався першим.

– Це не птаха, – сказав вiн переляканим голосом.

 – Гадаю, що це якась ледi.

– Ледi? – вiдкрив рота Базiка i затремтiв вiд страху.

– І ми ii вбили, – хрипко зауважив Хвостик.

Вони скинули зi себе шапки.

– Тепер я бачу, – сказав Кучерик. – Пiтер привiв ii сюди для нас.

І вiн у розпачi гепнувся на землю.

– І ця ледi мала нарештi подбати про нас, – похнюпився один iз близнюкiв. – А ти ii вбив.

Їм, звiсно, було шкода Базiку, але ще бiльше жалiли самих себе.