Пітер Пен = Peter Pan

Коли винуватець наблизився до хлопчикiв, тi вiд нього вiдвернулися.

Базiка був блiдий, хоча у ньому проявилася тепер гiднiсть, яку ранiше нiхто не помiчав.

– Це я накоiв, – сказав вiн несамохiть. – Коли ця ледi приходила в моi сни, я шепотiв: «Мила матусю, мила матусю». А коли вона з’явилася насправдi, я ii застрелив.

І вiн повiльно подався геть.

– Не йди! – прохали його iншi.

– Я мушу, – вiдказав вiн i сiпнувся. – Я страшенно боюся Пiтера.

І в цю трагiчну мить вони почули знайомий звук, який змусив iхнi серця пiдстрибнути.

– Пiтер! – видихнули вони, бо вiн завжди повiдомляв про свое прибуття кукурiканням.

– Ховайте ii, – зашепотiли хлопцi й оточили Вендi. Лише Базiка залишився стояти осторонь.

Знову пролунав бойовий клич пiвня, i Пiтер приземлився перед загубленими.

– Вiтаю, хлопцi! – гукнув вiн i тi механiчно вiдповiли на це привiтання, пiсля чого знову настала тиша.

Прибулець спохмурнiв.

– Я повернувся, – сказав вiн сердито, – то чому не чую привiтань?

Вони вже було розтулили своi роти, але привiтання не вдалося.

Та ватажок не звернув увагу на це, поспiшаючи повiдомити славетну звiстку.

– Гарнi новини, хлопцi, – жваво промовив Пiтер. – Я нарештi знайшов маму для вас всiх.

Мовчанка тривала, тiльки почулося, як Базiка гепнувся на колiна.

– То ви ii не бачили? – спитав Пiтер i вiдчув якийсь неспокiй. – Вона ж летiла сюди.

– От лишенько, – сказав хтось, а iнший додав: – Ох, який сумний день.

Базiка пiднявся.

– Пiтере, – сказав вiн тихо. – Я тобi ii покажу.

Бачачи, що хлопчики все ще ховають Вендi, загороджуючи ii, став благати:

– Вiдступiть, близнюки. Дайте Пiтеру поглянути.

Вони всi вiдiйшли убiк, щоб вiдкрити йому огляд, i тепер Пiтер навiть не уявляв, що ж робити далi.

– Вона мертва, – сказав вiн, почуваючись незатишно. – Можливо, iй страшно залишатися мертвою?

Йому раптом захотiлося вiдскочити подалi i бiгти, бiгти, поки зовсiм не загубиться в свiтах, i бiльше вже нiколи не повертатися.

Але ватажок не рушив iз мiсця. Вiн витягнув стрiлу в неi iз серця й обернувся до своеi ватаги:

– Чия це стрiла? – зажадав вiн суворо.

– Моя, Пiтере, – озвався Базiка i знову впав на колiна.

– О, яка зрадницька рука, – зауважив Пiтер i пiдняв стрiлу, щоб вразити нею кривдника.

Базiка не ворухнувся. Вiн пiдставив своi груди:

– Бий, Пiтере, – заохочував вiн твердо, – бий по-справжньому.