Пітер Пен = Peter Pan

Двiчi Пiтер здiймав руку зi стрiлою, i двiчi ii опускав.

– Я не можу вдарити, – сказав вiн трепетно. – Щось хапае мене за руку.

Усi глянули на нього зачудовано, крiм Хвостика, який, на щастя, дивився на Вендi.

– Це вона, – закричав вiн. – Це ледi Вендi, я бачу, як вона хапае його за руку!

Як не дивно, та Вендi справдi пiдняла руку. Хвостик нахилився над нею й уважно прислухався.

– Менi здалося, що вона вимовила: «Бiдний Базiка», – прошепотiв вiн.

– Вона жива, – заявив Пiтер.

Малюк пiдхопив:

– Ледi Вендi жива!

Пiтер клякнув бiля неi i знайшов свiй гудзик.

– Погляньте! – сказав вiн. – Стрiла влучила точно сюди. Це поцiлунок, який я iй подарував. Вiн урятував iй життя.

– Я пам’ятаю поцiлунки, – тут же втрутився Малюк. – дайте поглянути. О, це поцiлунок.

Та Пiтер його не слухав. Вiн благав Вендi хутчiше прокидатися, щоб вiн мiг показати iй русалок. Але дiвчинка ще не вiдповiдала, адже перебувала в глибокiй непритомностi.

– Чуете Тiнк? – зауважив Кучерик. – Вона ридае, бо Вендi жива.

І тодi iм довелося розповiсти Пiтеру про злочин Тiнк, i вони нiколи ще не бачили у нього такого суворого виразу обличчя.

– Слухай сюди, Тiнкер Белл! – закричав вiн. – Я бiльше тобi не товариш. Забирайся звiдси назавжди.

Вона злетiла до нього на плече i благала пом’якшити вирок, але вiн струсонув ii. І тодi Вендi знову пiдняла руку, благаючи його про милосердя.

– Гаразд, не назавжди, а лише на тиждень.

Гадаете, Тiнкер Белл була вдячна Вендi за те, що та за неi заступилася? Та де там, вона на таке не здатна.

Феi – дуже дивнi iстоти, i Пiтер, який зрозумiв цi створiння найкраще, часто просто вiдганяв ii.

Але що було робити з Вендi, здоров’я якоi перебувало в такому жалюгiдному станi?

– Давайте вiднесемо ii вниз, у нашу оселю, – запропонував Кучерик.

– Ага, – пiдтримав його Малюк. – Саме так i треба чинити з ледi.

– Нi, нi, – зупинив iх Пiтер. – Не смiйте до неi торкатися. З нею треба поводитися шанобливо.

– Отже, – погодився Малюк. – Це те, про що я думаю.

– Але якщо ii залишити тут, – припустив Базiка, – вона ж помре.

– Угу, вона помре, – пiдтримав його Малюк. – Тiльки виходу все одно немае.

– Звiсно ж, е, – заперечив Пiтер. – Ми збудуемо хатинку навколо неi.

Всi дуже зрадiли.

– Хутко! – наказав Пiтер. – Тягнiть нагору все найкраще, що у нас е.