Пітер Пен = Peter Pan

Гайда додому. Покваптесь!

Умить вони стали такi ж зайнятi, як кравцi у нiч перед весiллям.

Загубленi кинулися вниз, до постiльноi бiлизни, до дров. І в той час, як вони метушилися, там з’явилися, хто б ви подумали, Джон i Майкл. Вони ледве чвалали, майже засинали на ходу, зупинялися, прокидалися, ступали ще один крок i засинали знову.

– Джоне, Джоне, – мало не плакав Майкл. – Прокинься! Де Нена, Джоне, i де матуся?

Тут Джон протирав очi i бурмотiв:

– То ми справдi летiли?

Вони дуже зрадiли, коли знайшли Пiтера.

– Привiт, Пiтере, – сказали вони.

– Вiтаю, – вiдповiв Пiтер миролюбно, хоча й зовсiм про них забув.

Вiн був дуже зайнятий, обмiряючи Вендi кроками, щоб збагнути, якоi величини мае бути хатинка для ii потреб. Певна рiч, у цiй оселi мали бути i крiсла, i стiл. Джон i Майкл спостерiгали за ним.

– А Вендi спить? – спитали вони.

– Авжеж.

– Джоне, – запропонував Майкл, – давай ii розбудимо i попросимо, щоб приготувала нам вечерю.

Але не встиг вiн це сказати, як з’явилися iншi хлопчики, якi тягнули колоди для будiвництва хатинки.

– Глянь на них! – зойкнув вiн.

– Кучерику, – сказав Пiтер одним зi своiх капiтанських голосiв, – простеж, аби цi хлопцi також узяли участь у спорудженнi хатинки.

– О, так, сер!

– Спорудженнi хатинки? – здивувався Джон.

– Так. Для ледi Вендi.

– Для Вендi, – уточнив Кучерик.

– Для Вендi? – не зрозумiв приголомшений Джон. – Але навiщо, вона ж лише дiвчинка.

– Тому, – продовжив Кучерик, – що ми iй усi тепер служимо.

– Ви? Служите Вендi?

– Так, – сказав Пiтер, – i ви також. Ідiть iз ними!

І здивованих братiв потягнули в лiс рубати, тесати i тягати дошки та колоди.

– Крiсла i камiнну решiтку – насамперед, – наказав Пiтер. – Тодi будуйте стiни й усе iнше.

– Ага, – сказав Малюк, – хатинки будують завжди саме так, я тепер згадав.

Пiтер потурбувався про все.

– Малюче, – командував вiн, – гайда за лiкарем.

– Ага, ага, – вiдгукнувся Малюк i зник, чухаючи свою потилицю.

– Прошу, сер, – привiтав його Пiтер, рушаючи за ним. – То ви лiкар?

У такi митi рiзниця мiж ним i рештою хлопцiв завжди вiдчувалася дуже разюче. Адже вони усвiдомлювали, що це вiдбуваеться не насправдi, а для нього те, що здаеться справжнiм, насправдi таким не було.