Пітер Пен = Peter Pan

А дiти?

І щоб Пiтер не встиг розпорядитися, як бути з дiтьми, вони поквапилися заспiвати:

Троянди тепер, як справжнi,

А дiтей ми сховали за дверi,

Інших створити не можемо,

Бо нас народили до вечерi.

Пiтеру так сподобалася ця чудова iдея, що вiн швиденько повернув справу так, нiби сам усе це вигадав. Будиночок вийшов гарненький, i Вендi, мабуть, було в ньому дуже затишно. Звiсно, вони бiльше не могли ii бачити. Пiтер обiйшов увесь будинок, перевiряючи, чи все гаразд. Нiщо не уникло його орлиного погляду.

– Нема чим стукати у дверi, – зауважив вiн.

Хлопцi засоромились, але Базiка подав свiй черевик, i з нього вийшов чудовий молоточок.

Начебто будiвництво скiнчилося, а от i нi.

– Немае комина, – заявив Пiтер. – Там мусить бути комин.

– Певна рiч, комин потрiбен, – стурбовано погодився Джон.

Це подарувало Пiтеру iдею. Вiн схопив капелюх iз голови Джона, вибив денце i насадив на дах. Маленькiй хатинцi так сподобався новий комин, який наче на подяку, тут же випустив iз себе хмарку диму.

Ну, тепер, здаеться, i справдi вже все було готово. Залишалося тiльки ввiчливо постукати в дверi.

– Намагайтесь виглядати якнайкраще, – застерiг iх Пiтер. – Перше враження завжди найважливiше.

Вiн був радий, що нiхто не спитав його, що таке «перше враження». Вони занадто перейнялися тим, щоб виглядати якнайкраще.

Ватажок тихенько постукав, i всi дiти завмерли, не було б чутно жодного звуку, якби не Тiнкер Белл, яка стежила за ними, сидячи на гiлцi та вiдверто знущаючись.

Питання, яке найбiльше хвилювало хлопцiв: якою буде вiдповiдь на стукiт? Якщо вона ледi, то що iй подобаеться?

Дверi вiдчинилися i на порозi з’явилася Вендi. Загубленi всi, як за командою, зняли шапки.

Господиня дивилася на них зачудовано, вони й не думали, що, вiдкриваючи дверi, вона настiльки здивуеться.

– Де це я? – спитала вона.

Звiсно, Малюк вiдгукнутися першим.

– Ледi Вендi, – сказав вiн квапливо, – ми збудували для вас хатинку.

– О, скажiть, що вона вам подобаеться, – заскиглив Хвостик.

– Милий, чудовий будиночок, – вiдгукнулася Вендi, i це були саме тi слова, якi сподiвалися вiд неi почути.

– А ми – вашi дiти! – зарепетували близнюки.

Тодi всi хлопцi опустилися на колiна i стали ii благати:

– Ледi Вендi, станьте нашою мамою!

– Хто, я? – сказала Вендi i засiяла. – Я б дуже хотiла, але розумiете, я ж iще тiльки дiвчинка. Менi бракуе досвiду.