Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Кошалек-Опалек видався Салковi дуже смiшним, коли, перекидаючись у повiтрi, падав у яму. Але хитрий лис навiть виду не подав, а скромно опустивши хвiст, пiдiйшов до гостя.

– Ви, пане добродiю, – сказав солоденьким голоском, – як бачу, помилилися дверима…

– Справдi, – вiдповiв Кошалек-Опалек. – Тут трохи темно, i я не помiтив головного входу. Та й очi в мене ослабленi постiйною працею над моiм великим iсторичним твором.

– Ах! – скрикнув захоплено Салко. – Отже, я маю честь привiтати вченого мужа й колегу! Я теж усе свое життя риюся в книгах, пишу великий твiр про розвиток годiвлi курей та голубiв на селах, навiть подаю новi проекти будiвництва курникiв.

При цьому скромним порухом вiн показав на розкидане по кутках пiр’я щойно впораного каплуна.

Здивувався вчений Кошалек-Опалек. Якщо вiн одним-од-нiсiньким пером з сiроi гуски здобув таку велику почесть у свого народу, то який же славний мае бути той, хто використав цiлу купу такого чудового золотавого пiр’я…

А Салко пiдiйшов до нього i питае:

– А звiдки в тебе, любий пане-брате, таке гарне перо? І де ж те миле створiння, з якого воно взяте? Я був би радий познайомитися з ним.

– Перо це, – вiдповiв Кошалек-Опалек, – з крила гуски, що пасеться в табунцi сирiтки Марисi.

– У табунцi? – захоплено повторив Салко. – І ти кажеш, милий колего, що його пасе мала сирiтка? Мала сирiтка, яка, мабуть, не може дати собi з ним ради? О, як би я охоче допомiг iй! Як радо допомiг би бiднiй сирiтцi! Треба тобi знати, любий колего, що серце у мене дуже-дуже м’яке! Аж таке м’яке, як травневе масло.

Тут вiн ударив себе лапою в груди на доказ щиростi своiх слiв i, впритул наблизившись до вченого Кошалека-Опалека, якусь мить обнюхував те гусяче перо, а потiм витер очi й промовив:

– Не дивуйся, шановний товаришу, моему хвилюванню. В цю мить я збагнув свое справжне покликання. Навертати заблудлих гусей – ось мое покликання! Допомагати сирiткам пасти iх – ось велика мета мого життя…

І вмить, пiднявши вгору обидвi переднi лапи, вимовив:

– О, невиннi iстоти! О, прекраснi, милi створiння! Вiднинi я весь вiддаюся служiнню вам.

Сказавши це, вiн вiдразу ж повернувся до виходу i кинувся з ями геть, а за ним довгим пiдземним ходом iшов учений.

Пройшли вже шмат дороги, аж тут лис обернувся i каже:

– А не забудь, пане-брате, записати в своiй дорогоцiннiй книзi про сьогоднiшню зустрiч.