Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

А побачивши, що вже сонце пiдбилось високо, знайшла над ровом великий листок лопуха i прикрила Пiдземка вiд спеки, наче шатром.

Пiдземок удячно глянув на вдову, а побачивши, як Марися плеще в рученята з радостi, що вiн так гарненько лежить собi на травичцi i пiд листком, вдячно усмiхнувся до неi, i йому стало якось так солодко, гарно, а серце сповнилось великою радiстю.

– Дай Боже вiддячити! – шепнув про себе, коли Кукулина вiдiйшла з дитиною на руках.

Вона радо взяла би його з собою, але якось не посмiла. Адже у нього е мати, а ненька – вiдома рiч, хоч i насварить або й висiче лозиною, однак знову пригорне й обнiме.

Так думала Кукулина, бо звiдки iй знати, що краснолюдки пiдмiнили жiнцi дитину i це не ii власна, лише пiдкидьок.

Минув день. Увечерi жiнка вийшла подивитись, що сталося з Пiдземком, а там i слiду його нема! Зате пiд порогом уже лежить Ясько: волосся – як льон, оченята – як волошки, губенята – як лiсова суничка!

То краснолюдки вiддали його жiнцi, а свого забрали назад.

Ото була радiсть i втiха! Жiнка насмажила яечнi щось iз десятка яець, сусiдку запросила, ще й коржа спекла – так дякувала iй.

Згодом той Ясько вирiс, став великий, але завжди був якийсь дивний: тiкав вiд людей, бродив по лiсах та горах i завжди говорив, якi то скарби, якi дива вiн бачив пiд землею у краснолюдкiв. Люди вважали його за дурника i словам його не йняли вiри. І так – все життя.

Тим часом Пiдземок скоро одужав, бо краснолюдки знаються на всякiм зiллi i цiлющих мастилах. Почали робити йому припарки, пiдкурювати, змащували то красавкою, то комариним салом, то жовчю з павука i таки вилiкували його.

Король Блистек любив Пiдземка, був ласкавий до нього i дивився зi спiвчуттям на завжди голодного краснолюдка.

І Пiдземок теж дуже любив короля. Часто сiдав коло його закоцюблих нiг, розiгрiваючи iх своiм подихом, а то, бувало, вигравав на сопiлцi пiсеньки, вiд яких у кришталевiй печерi ставало трохи теплiше.

Але коли йшлося про харчi, то Пiдземок забував про все i думав лише про хлiб.

Одного дня зчинився страшенний галас.

Пiдземок напав на комiрника за те, що той дав йому, як i iншим, на весь день лише три горошинки, побив його та ще й пiшов скаржитись до короля про заподiяну кривду.

Король вiдправив його, мовляв, для всiх одне правило, але Пiдземок ще бiльш обурився.