Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Що на власнi очi бачив, пiдписом стверджую».

Тут вiн схилив голову, примружив лiве око i, написавши на краю сторiнки: «Кошалек-Опалек, придворний iсторик його милостi короля Блистека», зробив складну i широку закарлючку.

Тим часом з-за тину до нього донiсся приемний ялiвцевий димок, що його так люблять краснолюдки. Кошалек-Опалек потягнув раз своiм великим носом, потягнув другий i, розсунувши бур’ян, почав уважно придивлятися, звiдки йде димок. Вiн побачив, як пiд лiсом вилася синя стрiчка, а добре протерши окуляри, помiтив на полi i невелике вогнище, i пастушкiв, що сидiли бiля нього.

Добродушний краснолюдок дуже любив дiтей. Тож рушив навпростець перелогом до вогню, йдучи прямо на той димок i кумедно перескакуючи через борозни.

Пастушки здивувалися, коли побачили малого чоловiчка в подорожнiй, пiдперезанiй ременем опанчi, в ковпачку, з книгою пiд пахвою, чорнильницею бiля пояса i з пером на плечi. Юзик Срокач штовхнув Стаха Шафарчика в бiк i, показавши пальцем на цього чоловiчка, шепнув:

– Бачиш? Краснолюдок.

А Кошалек-Опалек був уже близенько i приязно усмiхався до дiтей, киваючи головою.

Дiти широко повiдкривали роти i дивилися на нього, не вiдводячi очей. Вони не боялися, але iх охопив якийсь раптовий подив. Не боялися, бо кожне добре знало, що краснолюдки нiкому не чинять кривди, а бiдним сиротам навiть допомагають. Стахо Шафарчик пригадав собi, що коли минулоi весни його телята втекли у лiс, то ось такий малюсiнький чоловiчок допомiг йому знайти iх i загнати на пасовисько.

Тим часом Кошалек-Опалек пiдiйшов до вогнища, вийняв люльку з зубiв i чемно промовив:

– Вiтаю вас, дiти!

А пастушки поважно вiдповiли:

– Добрий день, краснолюдку!

Тiльки дiвчатка знiтились i, натягнувши хустини на очi так, що ледве виднiлися кiнчики носiв, витрiщили на прибулого голубi оченята.

Кошалек-Опалек подивився на них з усмiшкою i запитав:

– Чи можна погрiтися бiля вашого вогнища? Бо холодно! Брр!.

– Авжеж, можете, – вiдповiв смiливо Ясько Кременець.

– Ми не такi скупi, – докинув Шафарчик.

А Ясько Срокач:

– Сiдайте собi, краснолюдку, на почесне мiсце, – i пiдтягнув поли сiроi свитинки, лаштуючи йому мiсце коло вогню.

– Як допечеться картопля, то й попоiсти можна, якщо воля ваша! – докинув гостинно Кубусь.

Тодi iншi:

– Певно, що можна! Ось-ось i допечеться, бо вже дух iде вiд неi.