Таємниця святого посоха

І як хлопець не роздивлявся iх, колупаючи носками черевикiв, нiщо цiкавого не знаходив.

Раптом пiд ногами щось зблиснуло. Андрiйко рвучко нахилився i, не знiмаючи рукавичок, витягнув з торiшнього листя щось мокрюще та бруднюще. Дiстав з кишенi носовичок та й почав обтирати оте мокрюще. І вкляк.

На його долонi, обтягнутiй рукавичкою, лежав важкий перстень. Може, ще кiммерiйський!? Археологи прогавили? Але ж нi! Новенький, майже без подряпин, з великим чорним каменем.

На каменi срiблився якийсь чи то ромб, складений з якось чи то циркуля та чи то косинця.

Дивна рiч.

Андрiйко покрутив перстень у руцi. Наблизив до очей. Побачив в серединi срiбного ромбу англiйську лiтеру G. Знизав плечима. Роззирнувся. Навколо нiкого не було. Угорi студений вiтер гойдав чорне кiстляве гiлля. Гiлля iнодi нагиналося до хлопця, начебто хотiло вихопити з його рук дивовижну знахiдку. По спинi чомусь пробiгли дрижаки.

Але Андрiй пересмикнув плечима, вiдганяючи вiд себе усiлякi поганi думки та фантазii.

Знову обдивився перстень. Цiкаво, звiсно. Але, що воно дае для розслiдування?… Треба буде вдома помити гарнесенько та Петрусевi показати. Хоч i не вiрить той йому, але, може, щось i порадить. А поки…

А поки що хлопець засунув знахiдку до кишенi, ще раз роззирнувся знiчено, та й почвалав з мiсця подii, абсолютно не знаючи, що йому робити далi.

Пiшов колами. Бiля музею суднобудування зустрiв знайомих хлопцiв, i тут… Тут йому пощастило неймовiрно! Чуваки, виявляеться, теж бачили вчора Святого Миколая, що кудись дуже поспiшав.

А через деякий час в тому ж напрямку пробiгло четверо кремезних чоловiкiв у камуфляжах. А напрямок той вiв до Дикого Саду.

Те, що там сталося, Андрiйко знав. Тому вирiшив пiти в зворотнiй бiк. І виявилася дуже дивна рiч. На чудацьку компанiю, яка пересувалася мiстом не громадським транспортом, а пiшки, звернуло увагу доволi багато людей. В основному, робочих одиниць зi сфери торгiвлi та обслуговування. Їм, чи то з яток, чи то з вiкон магазинiв та перукарень, усе видно.

– І бiгають, i бiгають, – жалiлася одна одинця Андрiйку на Наваринський вулицi. – А нiчого не купують!

– Хоч би купили щось, – пiдтримувала ii iнша одинця з вулицi Рюмiна. – А то ганяються один за одним, нiбито робити iм бiльше нема чого.

– Панiку створюють, – бiдкалася третя вже на Центральному проспектi. – І це в наш майже вiйськовий час! Он звiдти вони прибiгли, звiдки автобуси ходять.