Чари країни Оз

– Я нiкому не скажу, – пообiцяла Доротi.

– Ну, я замовив для неi солом’янi капцi – з чистоi натуральноi соломи, завваж! Ще й з високохудожнiм гаптуванням. Озма завжди захоплювалась моею солом’яною начинкою, тому я певен, що такi гарнi солом’янi капцi потiшать ii.

– Озму потiшить усе, що з любов’ю пiднесуть iй друзi, – сказала дiвчинка. – Чим клопочуся я, Опудало, так це тим, що подарувати б iй таке, чого вона ще не мае.

– Оце ж i мене турбувало, поки я не придумав капцiв, – вiдказав Опудало. – Доведеться тобi подумати, Доротi; це единий спосiб натрапити на гарну думку.

Якби я не мав такого чудесного мозку, то нiколи не додумався б до такоi солом’яноi прикраси на ноги.

Доротi вернулась до своеi кiмнати, сiла й заходилася напружено думати. На пiдвiконнi лежало, скрутившись калачиком, Рожеве Кошеня, i Доротi спитала його:

– Що можна подарувати Озмi на день народження?

– Дай iй молочка, – порадило Рожеве Кошеня. – Нiчого кращого в свiтi я не знаю.

Кудлатий чорний песик Тото сiв бiля Доротиних нiг i звiв на неi розумнi очi.

– Тото, скажи менi, – попросила дiвчина, – який подарунок на день народження сподобався б Озмi найдужче.

Чорний песик помахав хвостиком.

– Свою любов. Озмi найбiльше в свiтi треба, щоб ii любили.

– Так я вже люблю ii, Тото!

– Тодi скажи iй, що ти ii любиш удвiчi бiльше, нiж досi.

– Але ж це буде неправда, – заперечила Доротi, – бо я завжди любила ii так, що дужче вже не можна. Крiм того, я хочу пiднести Озмi якийсь подарунок, бо всi iншi будуть пiдносити подарунки.

– Що ж, подумаймо, – сказав Тото. – А що, коли вiддати iй оте нi на що не потрiбне Рожеве Кошеня?

– Нi, Тото, це не годиться.

– Тодi шiсть поцiлункiв.

– Нi, це не подарунок.

– Ну, тодi доведеться тобi придумувати самiй, Доро-тi, – зiтхнув песик. – Як на мене, то ти вибагливiша за саму Озму.

Доротi вирiшила: як хто й може iй допомогти, то це Глiнда Добра, чудесна Чарiвниця краiни Оз, вiрна Озмина пiдданка й подруга.

Але Глiндин замок був у краю Стовбунiв, таки далеченько вiд Смарагдового мiста.

Дiвчинка пiшла до Озми й попросила в неi дозволу скористатись Дерев’яною Кобилицею та королiвським Червоним Повозом, щоб поiхати в гостi до Глiнди. Юна Правителька поцiлувала Принцесу Доротi й радо дала дозвiл.

Дерев’яна Кобилиця була одним iз найдивовижнiших створiнь у краiнi Оз. За тулуб iй правила невелика колода, а за ноги – цурпалки, забитi в тулуб.