Чари країни Оз

Але жвакунський народ тiльки дивиться на ту гору здалека й знае про неi дуже мало, бо десь так на третинi ii висоти схил стае надто крутий, щоб видиратись по ньому, i коли навiть на вершинi цiеi величезноi гори, що сягае нiби аж до небес, живуть якiсь люди, то Жвакуни про них нiчого не вiдають.

А проте люди таки живуть там. Вершина гори Жвак схожа на величезне блюдце, i на днi того блюдця е поля, де росте збiжжя й городина, пасуться череди i течуть струмки, а дерева родять усiлякi плоди. Є там i оселi, розкиданi негусто, i в кожнiй мешкае родина верхотурiв, як тi люди називають себе самi.

Верхотури рiдко опускаються в дiл – з тоi ж самоi причини, з якоi жвакуни нiколи не пiднiмаються на гору: схили надто крутi.

В однiй iз тих осель жив мудрий старий верхотур на iм’я Бiнi Ару, що був дуже вмiлим чаклуном. Але Озма з Озу, що править усiма в тiй краiнi, видала указ, щоб нiхто не смiв удаватися до чарiв у ii володiннях, окрiм Глiнди Доброi та Великого Чародiя з Озу. І коли Озма послала свiй королiвський указ до верхотурiв з могутнiм орлом, старий Бiнi Ару зразу припинив чаклування.

Вiн знищив багато своiх чародiйних порошкiв та знарядь i вiдтодi чесно корився законовi. Вiн нiколи не бачив Озми, але знав, що вона його Правителька i ii треба слухатися. Вiн шкодував тiльки за одним. Колись вiн вiдкрив новий, таемний спосiб обернення, невiдомий iншим чарiвникам. Того способу не знали нi Глiнда Добра, нi маленький Чарiвник з Озу, нi доктор Пiнт, нi старий Момбi, нi будь-хто iнший з тих, що зналися на чаклунствi. То була особиста таемниця Бiнi Ару.

Завдяки iй для нього не було нiчого простiшого, як обернути будь-кого на звiра, птаха, рибину чи на будь-що, а потiм вернути в давню подобу. Треба було тiльки в особливий спосiб вимовити чарiвне слово: «пiрзкщгл».

Бiнi Ару вдавався до цих чарiв багато разiв, але не для того, щоб завдавати iншим якоiсь прикростi чи страждання. Коли вiн, бувало, зайде кудись далеко вiд дому i йому захочеться iсти, то казав сам собi: «Хочу обернутись на корову – пiрзкщгл».

Умить вiн обертавсь на корову, починав пастись на травi й так угамовував голод. У краiнi Оз усi звiрi й птахи вмiють говорити, отож, напасшись доволi, корова казала собi: «Хочу знов стати Бiнi Ару – пiрзкщгл» – i чарiвне слово, правильно вимовлене, вмить вертало ii в давню подобу.

Я, звичайно, не наважився б отак вiдверто писати в книжцi це чарiвне слово, якби думав, що моi читачi зумiють вимовити його так, як треба, й обернути на будь-що себе й iнших.