Чари країни Оз

– За чим пошкодую? – спитав вiн.

– Та я ж усе бачив, – пояснив Горобець. – Я бачив, як ти дививсь у вiкно на золото, а потiм перекинувся сорокою й обiкрав старого, а тодi прилетiв сюди й перекинувся iз пташиноi подоби у свою власну. Це чари, а чари – погане, незаконне дiло. Крiм того, ти вкрав грошi, а це ще бiльший злочин. Колись ти за цим пошкодуеш.

– Дарма, – насупившись, вiдказав Кiкi.

– І ти не боiшся бути лихим? – спитав Горобець.

– Та я, скiльки знаю, наче й не був лихим, – вiдповiв Кiкi, – та коли так, то я радий.

Бо я не люблю добрих людей. Я завжди хотiв бути лихим, тiльки не знав, як ним стати.

– Ха-ха-ха, – гучно зареготав хтось позаду нього, – так i слiд, хлопче! Я радий, що зустрiв тебе, дай-но руку!

Горобець злякано цвiрiнькнув i полетiв геть.

Глава 3. Двое лихих

Кiкi обернувся й побачив бiля себе якогось чудного старигана. Увесь покорчений, з гладким черевом i тонкими руками та ногами. А ще вiн був кругловидий i мав бiлi кущуватi бурцi, що звисали гострячками нижче пояса, та сиву чуприну, що стирчала гострячком на макiвцi.

Вбраний був у сiро-буру облиплу одiж, i напханi чимось кишенi аж випинались.

– Я не знав, що ви тут, – сказав Кiкi.

– А я з’явився пiсля тебе, – пояснив химерний дiдок.

– Хто ви такий? – спитав Кiкi.

– Мене звуть Коструббо. Я був Королем номiв, але мене витурили з моеi краiни, i тепер я мандрiвець.

– А за що вони вас витурили? – спитав його юнак.

– Та тепер така мода пiшла – королiв витурювати.

Я був добрим королем – для себе, звiсно, – але отi жахливi люди з Озу не давали менi спокою. Довелося зректись трону.

– А що це означае?

– Це означае, що тебе витурюють. Але поговорiмо про щось приемнiше. Хто ти i звiдки прибув?

– Мене звуть Кiкi Ару. Досi я жив на горi Жвак, у краiнi Оз, але тепер я мандрiвець, як i ви.

Король номiв проникливо подивився на нього.

– Я чув, як та пташка сказала, нiби ти перекинувся сорокою, тодi знову людиною. Це правда?

Кiкi завагався, але вирiшив, що заперечувати не варто.

Йому здалося, що, сказавши правду, вiн видасться значнiшою персоною.

– Ну… правда, – вiдповiв вiн.

– То ти Чарiвник?

– Нi, я вмiю тiльки перекидатись, – признався вiн.

– Ну, це дуже добрi чари, – сказав старий Коструббо. – Я сам колись володiв такими ж чарами, але моi вороги вiдняли iх у мене. І куди ти прямуеш тепер?

– Іду до заiзду – по вечерю й на ночiвлю, – вiдповiв Кiкi.