Чарівник країни Оз

Та коли мене як слiд змастити, я знову буду в повному порядку. Маслянку знайдете в хатинi на полицi.

Доротi миттю метнулася до хатини, знайшла маслянку i, хутко повернувшись, захекано спитала:

– Що змащувати?

– Спершу шию, – прорипiв Залiзий Лiсоруб.

Так вона i зробила. Оскiльки шия вкрай заiржавiла, то Опудало пiдпер жерстяну голову руками й обережно покрутив ii туди й сюди, аж поки вона не зарухалася вiльно, i тепер Залiзний Лiсоруб мiг крутити шиею врiзнобiч.

– А тепер, будь ласка, ще й суглоби рук, – попрохав вiн.

Доротi змастила йому суглоби-шарнiри на руках, а Опудало взявся обережно згинати й розгинати руки, аж поки iржа не вiдпала i вони стали як новенькi.

Залiзний Лiсоруб iз полегкiстю зiтхнув, опустив сокиру й приставив ii до дерева.

– Яке щастя! – вигукнув вiн. – Я цю сокиру тримав отак над головою, аж поки не заiржавiв. Який же я радий, що тепер можу опустити руки! Якщо ви й ноги менi змастите, я знову стану таким, як був…

Доротi й Опудало змастили Лiсорубовi суглоби нiг, i вiн знову тепер мiг вiльно рухатись.

– Якби не ви – я мiг би простовбичити тут цiлу вiчнiсть, – виголосив вiн. – Тож, безперечно, ви врятували менi життя. Як же ви тут опинилися?

– Ми йдемо до Смарагдового мiста, щоб зустрiтися з Великим Чарiвником Озом, – вiдповiла дiвчинка. – А заночували, схоже, у вашiй хатинi.

– А чому ви хочете зустрiтися з Озом? – запитав Залiзний Лiсоруб.

– Хочу, щоб вiн допомiг менi повернутися додому в Канзас. А Опудало, до слова, вирiшив попросити у нього трошки мiзкiв, – пояснила Доротi.

Залiзний Лiсоруб на якийсь час глибоко замислився, а потiм мовив:

– А як ви вважаете, чи не змiг би Оз надiлити мене серцем?

– Чом би й нi? – вiдповiла Доротi. – Навряд чи йому це важче, нiж подарувати Опудаловi розум.

– Може, й так, – погодився Залiзний Лiсоруб. – Тодi, якщо ви не проти, я б теж приеднався до вашого гурту. Я також пiду з вами до Смарагдового мiста, попрошу Оза допомогти й менi.

– А й справдi, гайда з нами! – щиросердо зрадiв Опудало, а Доротi додала, що буде неабияк рада його товариству. Отож Залiзний Лiсоруб закинув на плече сокиру, i вони гуртом покрокували лiсом, аж поки не вийшли на жовту цегляну дорогу.