Чарівник країни Оз

Тото звали песика; у нього були довгi шовковистi кудлi i чорнi, неначе намистинки, оченята, якi кумедно виблискували обабiч потiшного носика-гудзика. З ранку й до вечора Тото мiг гратися, i Доротi гралася з ним – вона гаряче його любила.

Утiм, нинi iм було не до iгор. Дядечко Генрi сидiв на порозi i з тривогою вдивлявся в небо, яке виглядало сьогоднi навiть сiрiше, нiж зазвичай. Доротi стояла в дверях з Тото на руках i також дивилася в небо. Тiтонька Ем мила посуд.

Аж раптом усi почули, як десь далеко з пiвнiчного боку сердито загув вiтер.

Дядечко Генрi та Доротi побачили, як генген високою травою пiшли хвилi, провiщаючи ураган. А потiм почувся пронизливий свист у повiтрi, але вже з пiвдня. Вони повернулися в той бiк i побачили, як трава аж забурунилася.

Дядечко Генрi рвучко пiдхопився.

– Емо, насуваеться ураган! – гукнув вiн у глиб хатинки. – Нагляну за худобою. – І вiн похопився до хлiва, – до корiв та коней.

Тiтонька Ем кинула поратись i пiдбiгла до дверей.

Визирнула i збагнула, яка небезпека насуваеться.

– Доротi! – гукнула вона на бiгу. – Мерщiй у льох!

Тото вискочив у Доротi з рук i з переляку чкурнув пiд лiжко, дiвчинка кинулася його витягати. Переполохана тiтонька Ем, пiднявши ляду, вже злiзла по драбинi в глиб схованки.

Доротi вдалося впiймати песика, й вона метнулася слiдом за тiтонькою. Та коли вона була вже на пiвшляху до рятiвноi ляди, почувся несамовитий рев вiтру, хатинку трусонуло так, що Доротi покотилася по пiдлозi.

І раптом трапилося от що. Двiчi, а може, й тричi хатинка обернулася навколо себе та повiльно здiйнялася у повiтря. Доротi вiдчула, наче вона пiднiмаеться на повiтрянiй кулi.

Пiвнiчний та пiвденний вiтри зустрiлися саме над хатинкою, i вона опинилася, як то кажуть, в епiцентрi циклону, в його «оцi». Там буревiю зазвичай немае, але потужна круговерть завихрюе все, що всерединi, догори – саме це й трапилося з хатинкою. Вона здiймалася все вище й вище, аж поки не досягла гребеня урагану i там зависла, а тодi ii понесло все далi й далi, як ту пiр’iну, в далеку далечiнь.

Навколо зависла густа пiтьма, несамовито завивав вiтрисько, але хатинку вже так не гойдало. Тож пiсля першого пориву, коли хатину добряче трусонуло, тепер вона була неначе немовля, яке дбайливо колишуть у колисцi.

А от Тото все це геть не подобалося. Вiн голосно дзявкав i гасав з кутка в куток.