Чарівник країни Оз

Доротi ж принишкла на пiдлозi й думала-гадала: чим усе це скiнчиться? У метушiннi Тото одного разу ледве не провалився у вiдкриту ляду сховища. І вже сягнув туди; i на якусь мить Доротi здалося, що вона його вже втратила назавжди. Та наступноi митi вона помiтила, що з ляди стирчать довгi вуха; бо, як не дивно, пiдйомна сила вiтру не давала йому впасти. Дiвчинка не розгубилася, пiдповзла ближче, втягла песика за вуха досередини i завбачливо зачинила ляду.

Вони зiщулено сидiли отак не знати скiльки. Врештi-решт, Доротi переборола свiй первiсний острах; та все ж iй було не по собi; вiтер вив так, що аж вуха закладало.

Спершу вона завмирала вiд жаху: боялася, що хатинка от-от впаде i вона розiб’еться разом з нею. Та година спливала за годиною, а нiчого такого не трапилося. Тож хвилювання потроху вляглося, i вона вирiшила спокiйно чекати, що ж воно буде далi. Зрештою, хиткою пiдлогою вона дiсталася до свого лiжечка i прилягла, а Тото примостився поруч.

І хоч хатинку так само гойдало пiд завивання вiтру, стомлена Доротi заплющила очi i невдовзi уже мiцно спала.

Глава 2. Знайомство зi жвакунами

Прокинулася вона вiд поштовху – такого сильного й раптового, що  якби не м’яке лiжечко, то можна було б i забитися. Спросоння вона не одразу второпала, що сталося, а Тото уткнувся своiм холодним носиком iй в обличчя i жалiсно заскавучав. Доротi пiдхопилася у лiжку i помiтила, що хатину бiльше не хитае. У вiкно заглядало яскраве сонечко й заливало всю кiмнату.

Вона скочила на пiдлогу, наввипередки з Тото кинулася до дверей i розчахнула iх.

Вiд того, що вiдкрилося очам, дiвчинка аж зойкнула, очi ii покруглiшали. Це ж треба! Буревiй опустив хатинку на землю досить-таки лагiдно, як на буревiй, посеред краiни казковоi краси. Навкруги буяли зеленi луки та садки. Величавi фруктовi дерева ряснiли наливними плодами. То тут, то там милували око бучнi квiтники, а серед дерев та кущiв спiвали та пурхали рiдкоi краси птахи з яскравим пером. Неподалiк у морiжку дзюрчав прозорий ручай, i оте дзюрчання для дiвчинки, що споглядала щодень лише суху прерiю, бринiло чаруючим спiвом.

Милуючись чудовим краевидом, дiвчинка не вiдразу помiтила, що до неi наближаються якiсь незнайомi людцi – таких вона зроду не бачила. Зростом – такi, як Доротi, яка, як на свiй вiк, була досить височенька, а от за вiком вони виглядали значно старшими. Їх було четверо: трое чоловiкiв та жiнка, i всi вони були чудернацьки вдягненi.