Чарівник країни Оз

– А жвакуни – це хто? – поцiкавилася Доротi.

– А це й е той самий народ, що проживае на цiй землi, краiнi Сходу, де панувала Лиха Вiдьма.

– А ви теж жвакунка? – спитала дiвчинка.

– Нi, але я iм допомагаю, хоча живу далеко звiдси, в краiнi Пiвночi. Як тiльки жвакуни побачили, що Лихоi Вiдьми вже немае, вони вiдразу ж послали до мене гiнця. І ось я тут. До речi, я теж чаклунка. Чаклунка Пiвночi.

– Та невже? – вихопилося у Доротi. – Справжнiсiнька чаклунка?

– Саме так, – усмiхнулася старенька. – Але затям: я чаклунка не лиха, а добра, тому люди мене поважають.

От тiльки чаклунськоi сили менi забракло, аби перемогти Лиху Вiдьму, яка панувала тут, iнакше я давно б уже визволила жвакунiв iз неволi.

– А я чомусь думала, що всi чаклунки – лихi… – мимохiть зiзналася Доротi, трохи сполохана зустрiччю зi справжнiсiнькою чаклункою.

– Е нi, помиляешся. Тут, у краiнi Оз, було всього лише чотири чаклунки. Двi з них – себто Чаклунка Пiвночi й Чаклунка Пiвдня – добрi. І я знаю це напевне, бо е однiею з них, i тут помилки бути не може.

А от тi, що зi Сходу й Заходу – тi дiйсно лихi вiдьми. Та отiеi, як сама бачиш, уже немае. І тепер у краiнi Оз лишилася лише одна лиха вiдьма – та, що живе в краiнi Заходу.

– Але ж… – трохи подумавши, мовила Доротi. – Тiтонька Ем якось казали менi, що всi вiдьми перевелися ще багато-багато рокiв тому.

– А хто ота тiтонька Ем? – поцiкавилася старенька.

– Це моя тiтонька, вона живе в Канзасi, себто це край, де живу i я.

Чаклунка Пiвночi, здавалося, трохи замислилась, бо нахилила голову i опустила очi додолу.

А потiм знову пiдвела голову й мовила:

– Я не знаю, де ваш Канзас, бо нiколи не чула про таку краiну. А скажи-но менi: Канзас – цивiлiзована сторона?

– Авжеж, – вiдповiла Доротi.

– Отож-бо й воно. У цивiлiзованих краях, як менi вiдомо, не залишилося анi вiдьом, анi чаклунiв, як i чудодiiв та вiдьмакiв. Але, бач, краiна Оз вiд цивiлiзацii далеко, бо ми вiдрiзанi вiд решти свiту. І тому у нас е ще i вiдьми, й чародii.

– А хто такi чародii? – спитала дiвчинка.

– Найвеличнiший iз чародiiв… – понизивши голос до шепоту, вiдповiла Чаклунка, – це – Оз. Вiн могутнiший вiд нас усiх, разом узятих. А живе вiн у Смарагдовому мiстi.

Доротi кортiло порозпитувати ще, та не встигла вона розкрити рота, як жвакуни, що до того мовчки стояли поруч, разом скрикнули, тицяючи пальцями у той бiк, де впокоiлася Лиха Вiдьма.

– Що там таке? – запитала старенька, подивилася i залилася смiхом.