Чарівник країни Оз

– Вiн добрий чарiвник, а чи добра вiн людина – я тобi не скажу, бо нiколи його не бачила.

– А як туди дiстатися? – запитала Доротi.

– Доведеться тобi йти пiшки. Це довга дорога, подекуди приемна, але часом тяжка й небезпечна. Але я задiю все, що вмiю, аби убезпечити тебе вiд лиха.

– А ви зi мною не пiдете? – благально мовила дiвчинка, яка вже вбачала в старенькiй свого единого друга.

– На жаль, це неможливо, – вiдказала та. – Єдине, що  я можу зробити, – це подарувати тобi свiй поцiлунок.

Вона наблизилася й нiжно поцiлувала Доротi в чоло. І там, де ii вуста торкнулися лоба, залишився круглий сяйливий слiд (про що Доротi дiзналася лише згодом).

– Шлях до Смарагдового мiста брукований жовтою цеглою, – мовила наостанок

Чародiйка, – тож ти не заблукаеш. А коли зустрiнешся з Великим Озом, то не бiйся його, а повiдай свою iсторiю i попроси допомоги.

А тепер прощавай, моя люба.

Усi трое жвакунiв низько вклонилися Доротi й побажали щасливоi дороги. На тому вони й пiшли i невдовзi зникли у зеленi дерев. А Чародiйка приязно кивнула, тричi обернулася на лiвiй нозi i раптом щезла з очей, чим неабияк здивувала маленького Тото, який ще довго гавкав iй услiд, хоча досi навiть загарчати боявся. А от Доротi, яка знала, що перед нею – чарiвниця, чогось подiбного й очiкувала i тому анiтрохи не здивувалася.

Глава 3.

Щойно Доротi лишилася на самотi, як вiдчула, що зголоднiла. В буфетi вона знайшла хлiбину, одрiзала окраець i намазала вершковим маслом. Подiлившись поживою з Тото, вона взяла цебро й попрямувала до ручаю i там наповнила вiдро кришталево-чистою водою. А Тото тим часом гасав мiж деревами i гавкав на пташок. Доротi пiшла його забрати i натрапила на диковинне дерево, з вiття якого звисали соковитi плоди. Для доброго снiданку тiльки iх i бракувало, тож Доротi набрала повну пелену.

Уже у хатинi вони з Тото напилися досхочу прохолодноi джерельноi води, i дiвчинка заходилася лаштуватися у довгу путь до Смарагдового мiста.

Окрiм платтячка, що було на нiй, у Доротi була ще одна сукенка, яка висiла на кiлочку поруч з ii лiжком, i, на щастя, вона була випрана. То була картата бавовняна сукня в бiлу та блакитну клiтинку, i хоча трохи й полиняла вiд прання, та все ще була чепурненька.