Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Роздiл 1. Лiсовий гном

1

В маленькому шведському селi Вестменхег жив колись хлопчик на iм’я Нiльс. На вигляд – звичайнiсiнький хлопчик.

Та годi було йому ради дати.

На уроках вiн ловив гав i хапав двiйки, в лiсi нищив пташинi гнiзда, гусей на дворi дражнив, курей ганяв, у корiв жбурляв камiнцями, а кота смикав за хвоста, нiби хвiст – це мотузка вiд дверного дзвоника.

Так жив вiн до дванадцяти рокiв. Аж якось трапилася з ним незвичайна пригода.

А було це так.

Одного разу у недiлю батько з матiр’ю зiбралися на ярмарок у сусiдне село.

Нiльс не мiг дочекатися, доки вони пiдуть.

«Йшли б швидше! – думав Нiльс, зиркаючи на батькiвську рушницю, що висiла на стiнi. – Хлопцi луснуть вiд заздрощiв, як побачать мене з рушницею».

Та батько нiби прочитав його думки.

– Гляди ж, з дому анi на крок! – сказав вiн. – Вiдкривай пiдручника й набирайся розуму. Чуеш?

– Чую, – вiдповiв Нiльс, а про себе подумав: «Як би не так, стану я гаяти недiльний день на уроки».

– Вчися, синку, вчися, – сказала мати.

Вона навiть сама дiстала з полицi пiдручник, поклала на стiл i пiдсунула крiсло.

А батько вiдрахував десять сторiнок i суворо наказав:

– Щоб до нашого повернення все назубок знав. Сам перевiрю.

Нарештi батьки пiшли.

«Добре iм, он як весело крокують! – важко зiтхнув Нiльс. – А я наче в мишоловку втрапив з цими уроками!».

Та що вдiеш! Нiльс знав, що з батьком жарти недоречнi. Вiн знову зiтхнув i всiвся за стiл. Щоправда, дивився не так в книжку, як у вiкно.

Адже це – набагато цiкавiше заняття!

За календарем був ще березень, але тут, на пiвднi Швецii, весна вже встигла здолати зиму. В рiвчаках весело струменiла вода. На деревах набубнявiли бруньки. Буковий лiс випростав своi гiлки, закляклi в зимовi холоди, i тепер тягнувся вгору, нiби хотiв сягнути блакитного весняного неба.

А пiд самiсiньким вiкном поважно розгулювали кури, стрибали й чубилися горобцi, в каламутних калюжах плескалися гуси. Навiть корови, замкненi в хлiвi, вiдчули весну й мукали на всi голоси, нiби просили: «Ви – ипусти нас, ви-ипусти нас!»

Нiльсу теж хотiлося i спiвати, i кричати, i чалапати по калюжах, i битися з сусiдськими хлопчаками.

Вiн, похнюпившись, вiдвернувся вiд вiкна i втупився в книгу. Та прочитав вiн не багато. Букви почали чомусь стрибати перед очима, рядки то зливалися, то розбiгалися… Нiльс i сам не помiтив, як задрiмав.

Хтозна, може, Нiльс так i проспав би увесь день, якби його не розбудив якийсь шурхiт.