Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Нiльс пiдняв голову й насторожився.

У дзеркалi, що висiло над столом, вiдображалася вся кiмната. Нiкого, окрiм Нiльса, в кiмнатi немае… Все наче на своему мiсцi, все гаразд…

Аж раптом Нiльс ледь не скрикнув. Хтось вiдкрив кришку скринi!

У скринi мати зберiгала всi своi коштовнi речi. Там лежало вбрання, котре вона носила ще замолоду, – широчезнi спiдницi з домотканого селянського сукна, розшитi кольоровим бiсером лiфи, бiлоснiжнi накрохмаленi очiпки, срiбнi пряжки та ланцюжки.

Мати нiкому не дозволяла вiдкривати без неi скриню, а Нiльса й близько до неi не пiдпускала.

А про те, що вона могла пiти з дому, не замкнувши скринi, годi й говорити! Такого нiколи не бувало. Та й сьогоднi – Нiльс чудово це пам’ятав – мати двiчi верталася з порога, щоб посмикати замок, – чи ж добре замкнувся?

Хто ж вiдiмкнув скриню?

Може, поки Нiльс спав, в будинок залiз злодiй i тепер ховаеться десь тут, за дверима чи за шафою?

Нiльс затамував подих i, не клiпаючи, вдивлявся у дзеркало.

Що це за тiнь там, у кутку скринi? Ось вона ворухнулася…Ось поповзла по краю… Миша? Та нi, на мишу не схоже…

Нiльс просто очам не вiрив. На краечку скринi примостився маленький чоловiчок. Вiн нiби зiйшов з недiльноi картинки в календарi. На головi – крислатий капелюх, чорний каптанчик, прикрашений мереживним комiрцем та манжетами, панчохи пiд колiньми пiдв’язанi пишними бантиками, а на червоних сап’янових черевичках поблискують срiбнi пряжки.

«Та це ж гном! – здогадався Нiльс. – Справжнiсiнький гном!»

Мати часто розповiдала Нiльсу про гномiв. Вони живуть у лiсi. Вони вмiють говорити i по-людськи, i по-пташиному, i по-звiриному. Вони знають про всi скарби, котрi, хоч сто, хоч тисячу рокiв тому закопали в землю. Схочуть гноми – взимку на снiгу зацвiтуть квiти, схочуть – влiтку рiки скреснуть кригою.

Ну, а боятися гномiв нiчого. Що поганого може зробити така крихiтна iстота!

До того ж гном зовсiм не зважав на Нiльса.

Вiн, здаеться, нiчого не помiчав, окрiм оксамитовоi безрукавки, розшитоi дрiбними рiчковими перлинами, що лежала у скринi на самому верху.

Поки гном милувався химерним старовинним вiзерунком, Нiльс вже прикидав, яку б штуку утнути з дивним гостем.

От би зiштовхнути його в скриню, а потiм накрити кришкою, клац! А ще можна от що…

Не повертаючи голови, Нiльс роззирнувся довкола. У дзеркалi вся кiмната була мов на долонi.