Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

На полицях в чiткому порядку вишикувалися кавник, чайник, миски, каструлi… Бiля вiкна – комод, заставлений усякою всячиною… А онде на стiнi – поруч з батькiвською рушницею – сачок для ловлi мух. Саме те, що треба!

Нiльс обережно зiсковзнув на пiдлогу i зiрвав сачок з цвяшка.

Один помах – i гном затрiпотiв у сiтцi, як спiймана бабка.

Його крислатий капелюх з’iхав набiк, ноги зашпорталися в полах каптанчика. Вiн вовтузився на днi сiтки й безпорадно розмахував руками. Та щойно йому вдавалося трошки пiдвестися, Нiльс струшував сачок, i гном знову сповзав донизу.

– Послухай-но, Нiльсе, – почав врештi благати гном, – вiдпусти мене на волю! Я дам тобi за це золоту монету, велику, як гудзик на твоiй сорочцi.

Нiльс на хвильку замислився.

– Що ж, це, мабуть, непогано, – сказав вiн i перестав розгойдувати сачок.

Чiпляючись за рiденьку тканину, гном спритно полiз нагору. Вiн вже вхопився за залiзний обруч, i над краем сiтки з’явилася його голова…

Тут Нiльсу спало на думку, що вiн продешевив.

Адже на додачу до золотоi монетки можна було б зажадати, щоб гном вчив за нього уроки! Та хiба ж мало чого можна було придумати! Гном тепер на все погодиться! Коли сидиш в сачку, не сперечатимешся.

І Нiльс знову струснув сiтку.

Аж раптом хтось вiдважив йому добрячого ляпаса. Сiтка випала у нього з рук, а сам вiн стрiмголов вiдкотився у куток.

2

Якусь мить Нiльс лежав нерухомо, потiм, крекчучи й охаючи, пiдвiвся.

Гнома вже й слiд пропав. Скриня була замкнена, а сачок висiв на своему мiсцi – поруч з батькiвською рушницею.

«Наснилося менi все це, чи що? – подумав Нiльс. – Та нi ж бо, права щока горить, наче по нiй пройшлися праскою. Це гном так мене огрiв! Звiсно, батько з матiр’ю не повiрять, що гном побував у нас в гостях. Скажуть: все це черговi вигадки, щоб уроки не вчити. Нi, як не крути, а треба знову сiдати за книгу!»

Нiльс ступив два кроки й зупинився. З кiмнатою щось коiлося. Стiни iх маленького будиночка розсунулися, стеля подалася високо вгору, а крiсло, на якому Нiльс завжди сидiв, височiло над ним неприступною горою.

Щоб вилiзти на нього, Нiльсу довелося дертися по витiй нiжцi, наче по кострубатому дубовому стовбуру. Книга як i ранiше лежала на столi, але вона була такою величезною, що зверху сторiнки Нiльс не мiг розгледiти жодноi букви. Вiн влiгся животом на книгу й поповз вiд рядка до рядка, вiд слова до слова. Вiн геть вибився iз сил, поки прочитав одну фразу.