Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Дикi гуси виловлювали для Нiльса найкращi водоростi i якихось водяних павукiв. Нiльс ввiчливо дякував гусям, але скуштувати таке частування не наважувався.

Траплялося, що Нiльсу щастило, i в лiсi, пiд сухим листям, вiн знаходив торiшнi горiшки. Сам вiн не мiг iх розбити. Вiн бiг до Мартiна, закладав горiх йому в дзьоба, i Мартiн з трiском розколював шкаралупу. Вдома Нiльс так само колов волоськi горiхи, тiльки закладав iх не в гусячий дзьоб, а в дверну щiлину.

Проте горiхiв було дуже мало. Щоб знайти хоч один горiшок, Нiльсу часом доводилося ледь не годину блукати лiсом, продираючись крiзь жорстку торiшню траву, грузнучи в сипучiй хвоi, спотикаючись через хмиз.

На кожному кроцi його пiдстерiгала небезпека.

Одного разу на нього раптом напали мурашки. Цiлi полчища величезних лупатих мурах оточили його з усiх бокiв. Вони кусали його, жалили своею отрутою, дерлися на нього, заповзали за комiр i в рукави.

Нiльс обтрушувався, вiдбивався вiд них руками й ногами, але, поки вiн долав одного ворога, на нього накидалися десять нових.

Коли вiн прибiг до болота, на якому розмiстилася на ночiвлю зграя, гуси навiть не одразу впiзнали його – весь, вiд макiвки до п’ят, вiн був облiплений чорними мурахами.

– Стiй, не ворушися! – закричав Мартiн й став швидко-швидко скльовувати одну мурашку за iншою.

2

Цiлу нiч пiсля цього Мартiн, як нянька, доглядав Нiльса.

Вiд мурашиних укусiв обличчя, руки й ноги у Нiльса стали червоними, як буряк, i покрилися величезними пухирями.

Мартiн назбирав велику купу сухоi трави – Нiльсу для пiдстилки, а потiм обклав його з нiг до голови мокрим липким листям, щоб збити жар.

Щойно листки пiдсихали, Мартiн обережно знiмав iх дзьобом, занурював в болотну воду й знову прикладав до хворих мiсць.

До ранку Нiльсу полегшало, йому навiть вдалося повернутися на iнший бiк.

– Здаеться, я вже одужав, – сказав Нiльс.

– Яке там одужав! – пробурчав Мартiн. – Не розбереш, де в тебе нiс, де око.

Крекчучи й охаючи, Нiльс вивiльнив з-пiд мокрого листя одну руку й розпухлими, негнучкими пальцями став обмацувати обличчя.

І справдi, обличчя було нiби туго надутий м’яч. Нiльс насилу намацав кiнчик носа, що загубився мiж роздутими щоками.

– Може, треба частiше мiняти листя? – несмiливо запитав вiн Мартiна.