Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

А стара Акка Кебнекайсе виступила вперед i сказала:

– Ти перша людина, вiд якоi ми бачили добро, i зграя дозволяе тобi лишитися з нами.

Роздiл 4. Новi друзi та новi вороги

1

П’ять днiв летiв вже Нiльс з дикими гусьми. Тепер вiн не боявся впасти, а спокiйно сидiв на спинi Мартiна, поглядаючи направо й налiво.

Синьому небу не мае кiнця-краю, повiтря легке, прохолодне, нiби в чистiй водi в ньому купаешся. Хмари наввипередки мчать за зграею: то наздоженуть ii, то вiдстануть, то зiб’ються докупи, то знову розбiжаться, як ягнята по полю.

А то раптом небо спохмурнiе, затягне чорними хмарами, i Нiльсу здаеться, що це не хмари, а якiсь величезнi вози, навантаженi мiшками, бочками, казанами, сунуть з усiх бокiв на зграю. Вози з гуркотом зiштовхуються.

З мiшкiв сиплеться великий, як горох, дощ, з бочок i казанiв ллеться вода.

А потiм знову, куди не кинь оком, – вiдкрите небо, блакитне, чисте, прозоре. І земля внизу вся як на долонi.

Снiг вже зовсiм розтав, i селяни вийшли в поле на веснянi роботи.

Воли, похитуючи рогами, тягнуть за собою важкi плуги.

– Га-га-га! – кричать зверху гуси. – Поспiшайте! А то й лiто мине, доки ви дiстанетеся до краю поля.

Воли не лишаються в боргу. Вони задирають голови й мукають:

– М-м-повiльно, але правильно! М-м-повiльно, але правильно!

Он по селянському подвiр’ю бiгае баранець. Його щойно обстригли й випустили з хлiва.

– Баранчику, баранчику! – гукають гуси. – Шуби позбувся!

– Зате бе-е-ез неi бiгати легше, бе-е-ез неi бiгати легше! – озиваеться вiн у вiдповiдь.

А он стоiть собача будка. Брязкаючи ланцюгом, бiля неi кружляе сторожовий пес.

– Га-га-га! – кричать крилатi мандрiвники. – Та й гарний же ланцюг на тебе одягли!

– Волоцюги! – гавкае iм услiд пес. – Бездомнi волоцюги! Он хто ви такi!

Але гуси навiть не удостоюють його вiдповiддю. Пес гавкае – вiтер носить.

Якщо дражнити було нiкого, гуси просто перегукувалися один з одним.

– Де ти?

– Я тут!

– Ти тут?

– Я тут!

І летiти iм було веселiше.

Та й Нiльс не нудьгував. Та все-таки iнодi йому хотiлося пожити по-людськи. Добре б посидiти у справжнiй кiмнатi, за справжнiм столом, погрiтися бiля справжньоi грубки. Й на лiжку поспати було б не погано! Коли це ще буде! Та й чи буде колись! Щоправда, Мартiн пiклувався про нього й щоночi ховав у себе пiд крилом, щоб Нiльс не замерз. Але не так-то легко людинi жити пiд пташиним крилом!

Та найгiрше було з iжею.